Читати книгу - "Купи мене, Катерина Дако"

Відвернулася від шефа. Щось Федір Олександрович дуже часто. Ну і добре...

І якщо після моїх пригод з дивною парочкою нічого, крім пекучого сорому і гидоти я не відчувала, то зараз мені було реально начхати. Давно я не почувала себе так безтурботно. Так, дивне слово в тих обставинах, що зараз склалися. Але саме воно чомусь спало на думку.

І мені було зовсім начхати, скільки мисливців зараз на нас дивляться. Одним більше – одним менше… Подумаєш…

Можливо так було тому, що всі вони сиділи поза моїм полем зору, а може просто...

Так, я просто втомилася. Втомилася жаліти себе. Втомилася боятися, а потім терпіти. Втомилася припускати і вгадувати, що ж на мене чекає наступного разу...

Ось зараз є чоловік з членом, який явно розслабляється від того, що відбувається. І є завдання – скакати на цьому члені, щоб чоловік залишився задоволений.

І немає мені жодного діла до інших. Навіть до Федорів, а тим більше Олександровичів. Хочеться йому – нехай дивиться. Його проблеми...

Ось тільки ноги втомилися нещадно. Піднімалася та опускалася більше за інерцією. Ну скільки ж ще!
Намагаючись допомогти собі, відкинулася назад і вперлася руками в коліна чоловіка. І хай тільки хоч слово скаже.

Він, до речі, сказав. Але зовсім не те, що я від нього очікувала.

- І справді втомилася, так?

Сказано було з якоюсь ніби турботою.

- Але ж ти смоктати не хочеш...

Та я взагалі нічого не хочу!.. Хоча ще трохи, і буду згодна на все, аби розпрямити затіклі і майже онімілі нижні кінцівки.

- Ну, давай, ще трохи. Скоро вже кінчу, - сказав чоловік. І я майже підбадьорилася.

Що зі мною сталося? Куди поділася скромна прихильниця моногамних стосунків по коханню? Ось я зараз трахаюся з незнайомим мужиком на очах у інших, знайомих і незнайомих. І абсолютно спокійно обговорюю питання типу "смоктати", "кінчу" та інше... Ах так, забула ще одну важливу деталь. За гроші трахаюся...

Або справді настільки втомилася, що почала сприймати це навіть із часткою іронії.

Мисливець, до речі, не обдурив. Буквально через хвилину схопив мене за попу і міцніше стиснув, допомагаючи прискоритися. А сам теж почав хоч трохи рухатися назустріч. І розрядився досить швидко.

Про моє задоволення, звичайно, ніякої мови не було. Він не збирався мені його доставляти, а я... А я зараз просто виконувала те, що мала. Так, фактично, свою тимчасову роботу.

Кінчивши, чоловік знову відкинувся в кріслі, обм'якаючи. Потім потягнув мене за руку, змушуючи майже лягти на нього.

- Добре, - зашепотів на вухо, - що ти не бачила очей того, що тебе купити хотів. Вже б перескочила на нього, навіть не торкнувшись підлоги.

І чоловік хрипко розреготався.

- Але пощастило зараз саме мені...

Пощастило?

Та тут взагалі незрозуміло, кому пощастило.

Ось узяти цього конкретного мисливця. Він вважає, що йому пощастило? У вечір п'ятниці, втомившись після роботи настільки, що ледве ворушиться, потрапити не в тепле гніздечко, де навколо тебе метушаться і порошинки здувають. А потім, якщо жінка розумна трапиться, то зроблять розслаблюючий масаж і спати покладуть. І тільки зранку раніше допоможуть скинути і сексуальну напругу. Але він потрапив у місце сумнівних насолод. Де низка гарних мордашок і голих цицьок змінює одна одну зі швидкістю світла. І це називається "пощастило"?

Гаразд. У кожного свої критерії везіння.

Простягла руку, натякаючи на те, що потрібно натиснути кнопку. Дивно, але що більше я втомлювалася фізично, то ясніше і прагматичніше починала працювати моя голова.

Отримавши від мисливця бажане, сповзла з його колін, трохи завалившись убік.

– Трусики можна повернути? - запитала трохи різко. Але чомусь перспектива залишитись без цього елемента білизни зовсім не радувала.

Чоловік усміхнувся і лише заперечливо похитав головою.

- У нас із Вованом суперечка. Хто більше дівчат трахне і білизну з них зніме. Якби ти гола прийшла, я б тебе не став...

Навіть так?.. Ну що ж, як то кажуть "у кожного свої недоліки". Нехай хлопчики розважаються трофеями.

Раптом спало на думку, що непогано було б підкріпитися. Тому я, знизавши плечима у бік мого одноразового партнера, вирушила до найближчого столу із закусками.

На шефа намагалася не дивитись. А інші двоє вже покинули їдальню.
Ну і що, що сяла голою дупою. Проте ходу намагалася зробити від стегна. Ну, наскільки це можливо на дерев'яних ногах. Нехай Федір-світло-Олександрович дивиться та захоплюється. Він же для цього завітав сюди?

Обернулася, щоб хоч краєм ока оцінити зроблений ефект. Але виявилось, що ніякий ефект не цікавий.

Тому що нікого вже не було за моєю спиною.

Отак і старайся для них, для мужиків...