Читати книгу - "Купи мене, Катерина Дако"

Взяла з підносу пару тарталеток, рулетик із червоною рибою та кілька шматочків сиру різних сортів. Так, годують тут дуже непогано. Ну а чого ж, логічно. Ці мисливці навряд чи звичайними пельменями із кіоску напівфабрикатів перебиваються. 

Запила все це білим вином, яке було розлито у фужери на спеціальному столику. Прихопила із собою пляшку води. Потрібно все ж таки вчитися на своїх помилках...

Побрела коридором у бік крила, де ховалася перший раз.

З тієї кімнати, де стався пам'ятний мінет, долинали жіночі стогін. Незрозуміло, чи то від задоволення, чи то...

Ні. Про це думати я не буду. Нехай самі розуміються. Якщо я ще й за інших переживатиму, точно без нервів залишусь.

Пройшла далі. Наступні двері були зачинені. Вирішила, що можна і сюди зайти. Та як зайшла, так і вискочила назад. Тому що...

Ні... ось такого я б, мабуть, не перенесла. Поїхала б, покинувши все. І начхати на гроші...

Там, на великому ліжку, ті дві дамочки, що сиділи поряд на дивані, з двох боків підступили до дівчини-блондинки. Видно було, що їй неприємно, що вона теж ледве стримується, але терпить.

Потрібно заспокоїтись. Просто викинути цю картинку з голови!

Так, вдих – видих.

І мені справді вдалося відсторонитися від цих думок.

Швидше за все, я справді втомилася і вже була не здатна відчувати емоції на повну силу. Ну, це і зрозуміло. День сьогодні видався дуже довгим. І я вже брала участь у трьох епізодах із не дуже високим моральним змістом. Та й час, мабуть, не ранній. Тому мозок просто став відключатися від переживань.

Та це й справді не мої проблеми.У мене своїх вистачає вище за дах!

Наприклад, де б сховатися.

Пройшла до кінця коридору і зазирнула в останні двері ліворуч. Ніби нікого.

Потрібно сховатись так, щоб можна було відпочити. Найкраще – лежачи. Бо ноги вже реально не тримали. Ще пару таких ось секс-марафонів, і я стану як загнаний кінь, якого простіше пристрелити.

Зайшла зі зворотного боку ліжка. Воно було досить високим. Я цілком зможу там розміститися.

Стала на карачки, не дуже турбуючись про те, як виглядаю без нижньої частини білизни.

- Ти де панталони втратила? - раптом почула ззаду, від чого смикнулася, як жалена.

Але голос був жіночий, а його власниця так і залишилася мною непоміченою. Ось у кого треба повчитися ховатися!

Сіла на підлогу на п'яту точку без панталонів і озирнулася.

- Я в шафі, - сказав голос, і дзеркальні дверцята плавно попливли вбік.

І я побачила ту брюнетку в рожевій білизні, яку погрожував знайти цинічний мисливець. Не знаю, чи знайшов, але на ній все ще були обидва атрибути з комплекту.

- Не заперечуєш, якщо я тут приляжу? - запитала я у неї, витягаючись на спині і заповзаючи під ліжко. - А то мене так... - хотіла сказати непристойне слово, але стрималася.

- Затрахали? - підказала, розсміявшись, брюнетка.

І я розсміялася у відповідь.

- Так, ноги вже не тримають.

- Ну і як, нормально трахали? Або із збоченнями якими?

Я задумалась. Начебто ніяких збочень особливих і не було.

- Ти знаєш, перший мисливець мінет вимагав. І так мусолив мене, що я мало не здохла. А потім... потім нічого, терпимо. Я навіть одного разу кінчила...- Ну тоді так, нормально, - погодилася дівчина, яку я тепер не бачила, але чудово чула.

- От може хоч ти мені поясниш, - звернулася до неї, бо не могла просто замовкнути, - чого їх, таких молодих і гарних, на це полювання тягне...

Мені справді був до кінця незрозумілий цей факт.

- Так все ж ясно, - знову засміялася моя невидима співрозмовниця. - Свіже м'ясо. Та ще й полювання. Та ще секс який забажаєш...

- Але хіба вони не можуть цього отримати і у звичайному житті? Дівчат навколо повно. Полюй за будь-якою! І, до речі, я так зрозуміла, що вони тут усі досить молоді. І багато з них прям дуже симпатичні. Ось чого їм бракує?

- Так, звичайно, молоді! - знову засміялася дівчина. А в мене від цього звуку дзвіночків, що переливаються, потепліло в грудях. І навіть вся напруга минулих годин, здається, розчинилася. - Ти ж розумієш, що організаторам нахрен не треба, щоб якийсь дрімучий, хай і багатий, пенсіонер під час цих ігор від гіпертонічного кризу швидкою на лікарню поїхав?

Ну, так, в принципі, логічно.

- Ось чесно, не думала з такого боку, - посміхнулася у відповідь.

- А симпатичні та багаті... Ну, напевно, по життю не зустрічають жодної відсічі. Навпаки, дівки, мабуть, пачками на них виснуть. А тут - азарт, полювання, дичина тікає і ховається - ти шукаєш, вистежуєш, наздоганяєш... Ну краса ж!

І вона знову засміялася.

Навчитися б і мені з таким позитивом по житті йти. Незважаючи на труднощі та обставини.

Цікаво, навіщо Віка пішла на таке? Вона ж виглядає дуже розсудливою. Навряд чи просто заради бажання заробити грошей із метою "красиво жити". Напевно, і у неї є якась своя, не менш важлива, ніж у мене, причина продавати себе.

Але спитати я чомусь посоромилася. Зате вона запитала, раптом ставши серйозною:

- Слухай, а ти чого відмовилася, коли той тебе захотів купити?

- А ти погодилася б? - Ось мені реально було цікаво, як відреагувала б вона.

- Звісно! Нахрена поверхами бігати і все одно те саме робити, якщо можна сидіти в затишній кімнаті і не смикатися.

Ну це хіба що з такого ракурсу подивитися...

- Та й чоловік той, як мені здалося, цілком собі нічого! Я б із таким точно пішла!

- Це мій шеф... - сказала я здавлено, і в грудях раптом чомусь болісно стислося. А на очах виступили сльози.

Та що зі мною таке?

- А... - задумливо промовила співрозмовниця. - І що, це він тебе сюди заманив?

- Давай не будемо про нього, гаразд? - попросила, розуміючи, що ще трохи, і реально розплачуся. Сама не розуміла, звідки така реакція...

- Так звичайно! Не питання... Мене, до речі, Вікою звуть.

- А я Поліна, - представилася у відповідь. - А як той, нахабний, знайшов тебе, як обіцяв?