BooksUkraine.com » Сучасна проза » Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак 📚 - Українською

Читати книгу - "Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак"

152
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Розкоші і злидні куртизанок" автора Оноре де Бальзак. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 165
Перейти на сторінку:
потреб Люсьєна. Отже, Дурисмерть відкрив свою останню таємницю тільки тоді, коли звичка до паризьких розваг, успіхи, задоволена суєтність підкорили йому тіло й душу слабовільного поета. Растіньяк устояв проти цього демона, але не встояв Люсьєн, спритніше керований, майстерніше скомпрометований, переможений головним усвідомленням, що він досяг високого становища в світі. Зло, що його поетичне обличчя зветься дияволом, застосувало до цього напівчоловіка-напівжінки найпривабливіших спокус і спочатку вимагало від нього мало, даючи багато. Улюбленим доводом абата була та сама вічна таємниця, яку Тартюф[38] обіцяв Ельмірі. Повторні докази цілковитої відданості, схожої на відданість Сеїда Магометові, завершили жахливу справу завоювання Люсьєна Жаком Колленом.

У цей час Естер і Люсьєн не тільки витратили запаси, довірені чесності каторжного банкіра, якому загрожував заради них жахливий розрахунок: денді, куртизанка і лжесвященик мали ще й борги. І коли Люсьєн мав досягти всього задуманого, найдрібніший камінець під ногою однієї з цих трьох істот міг би повалити фантастичну споруду щастя, так сміливо побудовану. На балу в Опері Растіньяк впізнав Вотрена з пансіона Воке, але він знав, що буде вбитий, якщо не мовчатиме. Отже, коханець пані де Нюсінжен обмінювався з Люсьєном поглядами, в яких і з того й з того боку ховався страх під видимістю дружби. У хвилину небезпеки Растіньяк, звичайно, з величезною насолодою приставив би воза, який одвіз би Дурисмерть на ешафот. Тепер кожний може уявити собі, яка темна радість опанувала Карлоса, коли він узнав про кохання барона де Нюсінжена і підрахував у думці, який зиск повинен мати чоловік такого гарту з бідної Естер.

— Ось бачиш, — сказав він Люсьєнові, — чорт допомагає своєму священикові.

— Ти куриш над пороховим льохом.

— Incedo per ignes[39], — відповів Карлос, усміхаючись, — таке вже моє ремесло.

Рід Гранльє поділився на дві лінії в середині минулого століття: по-перше, герцогський рід, засуджений на вимирання, бо в теперішнього герцога були самі тільки дочки, по-друге, віконти де Гранльє, що мають дістати в спадщину титул і герб старшої лінії. Герцогська лінія має на червоному полі три золоті алебарди чи бойові сокири по “середній горизонталі”, а уславленим “Caveo, non timeo”[40] — девізом, який охоплює собою всю історію цього роду.

Герб віконтів поділено на чотири частини; з них дві, як у Наварренів: червоне поле з золотою зубчастою смугою по середній горизонталі, він оздоблений лицарським шоломом з девізом “Великі діла, великий дім!” Теперішня віконтеса, вдова з 1813 року, має сина й дочку. Хоч вона й повернулась з еміграції нібито без майна, але повернула собі, завдяки відданості повіреного де Дервіля, досить значний достаток.

Повернувшись 1804 року герцог і герцогиня де Гранльє були предметом загравань імператора; побачивши їх при своєму дворі, Наполеон повернув їм усе, що тільки перейшло від дому де Гранльє до казни — близько сорока тисяч ліврів ренти. З усіх вельмож Сен-Жерменського передмістя, які дозволили Наполеонові улестити себе, тільки герцог і герцогиня (зі старшої лінії Ахуда, спорідненої з Браганца[41]) не зреклись імператора та його благодіянь. Людовик XVIII зважив на цю вірність, коли передмістя Сен-Жермен стало закидати це подружжю де Гранльє, але, можливо, що Людовик XVIII хотів цим лише подражнити свого брата. Вважали ймовірним шлюб молодого віконта де Гранльє з Марією-Атенаїс — останньою дочкою герцога, якій тоді було дев’ять років. Сабіна, передостання, одружилася з бароном дю Генік після Липневої революції. Жозефіна, третя, стала пані д’Ахуда-Пінто, коли маркіз утратив свою першу жінку, мадемуазель де Рошфід (інакше кажучи — Рошгюд). Старша пішла в монастир у 1822 році, друга — мадемуазель Клотильда-Фредеріка, якій минуло на той час двадцять сім років, була глибоко закохана в Люсьєна де Рюбампре. Нема чого й питати, які чари мав для Люсьєна палац герцога де Гранльє, один із найкращих на вулиці Сен-Домінік; кожного разу, коли величезні ворота відчинялися, щоб пропустити його кабріолет, він відчував те суєтне задоволення, про яке казав Мірабо.

— Батько мій був простим аптекарем в д’Умо, а я ось в’їжджаю сюди!

Така була його думка. Тому він погодився б і на гірші злочини, угоди, ніж спілка з лжеабатом, аби тільки зберегти право йти догори східцями ґанку, аби тільки чути, як доповідають — “Пан де Рюбампре!” — у великому салоні в стилі Людовика XIV, зробленому при Людовикові XIV за зразком версальських салонів, — де перебувало добірне товариство, “вершки” Парижа або, за тодішнім виразом “малий двір”.

Благородна португалка, одна з тих жінок, що не люблять виходити зі своїх покоїв, більшу частину часу була оточена сусідами — Шольє, Наварренами, Ленонкурами. Гарна баронеса де Макюмер (народжена Шольє), герцогиня де Мофріньєз, пані д’Еспар, пані де Камп, мадемуазель де Туш, споріднена з Гранльє (вони з Бретані), часто навідувались до неї, їдучи на бал або повертаючись з Опери. Віконт де Гранльє, герцог де Реторе, маркіз Шольє, який мав стати колись герцогом де Ленонкур-Шольє, його дружина Мадлена де Морсоф, онучка герцога де Ленонкура, маркіз д’Ахуда-Пінто, принц де Бламон-Шоврі, маркіз де Босеан, Відам де Пам’є, родина Ванденесс, старий принц де Кадіньяк і син його, герцог де Мофріньєз — були постійними відвідувачами цього грандіозного салона, де дихалось двірським повітрям, де манери, тон, дотепи відповідали благородству господарів, що їх високоаристократичний стиль примусив нарешті забути їхнє догоджання Наполеонові.

Стара герцогиня д’Юксель, мати герцогині де Мофріньєз, була оракулом цього салону, куди пані де Серізі ніколи не могла пробратись, хоч вона й була з роду де Ронкероль.

Введений пані де Мофріньєз, яка умовила свою матір рекомендувати Люсьєна, що звів її з розуму вже два роки тому, — чарівний поет тримався там завдяки двірському духівництву й архієпископові паризькому. Він був допущений, проте, не раніше, ніж добився наказу, що повертав йому ім’я і герб роду де Рюбампре. Герцог де Реторе, кавалер д’Еспар і ще дехто з тих, хто заздрив Люсьєнові, періодично настроювали проти нього герцога де Гранльє, розповідаючи анекдоти з минулого життя Люсьєна, але благочестива герцогиня, оточена вельможами церкви, і Клотильда де Гранльє підтримали його. Зрештою Люсьєн пояснив цю ворожість своєю пригодою з кузиною пані д’Еспар — пані де Баржетон, нині графинею Шатле. Потім, відчуваючи необхідність бути прийнятим у такій могутній сім’ї, Люсьєн, підштовхуваний таємним порадником на те, щоб звабити Клотильду, виявив сміливість вискочки: він приїздив до п’яти разів на тиждень, чемно ковтав ущипливі

1 ... 25 26 27 ... 165
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак"