Читати книгу - "Герострати, Емма Іванівна Андіївська"

– Нещасний, схаменися, поки є ще час! Застосуй енергію на щось інше! Невже ти поважно гадаєш, що хоч одна людина читатиме твої прогнози? – зареготав Козютко-Мло- дютко, і його чорні нафарбовані вусики гусінню поповзли до вух.

– Мої прогнози!

– Чули! Сто разів чули! – виплив на поверхню голос студента медицини, що вже встиг на закутках якось покласти на лопатки Нірвану, бо віольончеліст мовчав з нудьгуючим виглядом, наче на нього надягли формаліновий саркофаг.

– Ми вже досить наслухалися прогноз. Ти гадаєш як, кожного разу всі вислухуватимуть від початку твою муру? Накрутив платівку на язик, – і розступися, публіко? Ні, голубчику, якщо ти й сьогодні почнеш викладати свої прогнози, то я за себе не відповідаю. Попереджую тебе, у мене ось свідки.

Та погрози студента медицини, як мені здалося, не зробили на Ґзи-Бзи жодного враження, хоч мені вони прозвучали досить небезпечно.

– А я кажу, мої прогнози, – підвищив голос Ґзи-Бзи, – бо я знаю суть! Ви гадаєте, якщо ви всі шкрябаєте муру, то і я вашої породи?

– Чортова ти сідінице, занудо! – приглушено застогнав студент медицини, наче він увійшов під землю.

– О ні! – закочувався голос Ґзи-Бзи. – Критики ви мої недолугі, якби ви лише знали, як дико ви помиляєтеся! Якби ви лише спромоглися побачити мою велич! Тільки на те, аби побачити, яка велика гора, треба зійти в долину, а ви, сліпці, занадто близько стоїте біля мене. Мій твір, мої прогнози це щось таке надзвичайне, щось таке геніяльне, так геніяль- не, і фальшива скромність тут не на місці, що скільки існуватиме людство, мене згадуватимуть, ще й нащадки грітимуться у промінні моєї слави! Кожний геній знає, що він геній! Знаю це і я, і до інших це раніше чи пізніше теж дійде. Тепер я ще не маю визнання, бо я занадто скромна людина, щоб усюди пхатися з своїм твором, переконаннями, як дехто. Проте моя слава гарантована. Час працює на мене.

– Який скромняга! – ахнув Ціма. – А ми й не догадувалися! По-ди-ву гід-не! І ти вважаєш себе правовірним християнином?

– Не вважаю, а я ним є!

– Як же це чудово! Неясне тільки одне. Якщо ти такий ревний християнин, то пощо тобі взагалі слава? Тобі Ж мусить вистачати віри в Бога! Пощо ти трудишся на безсмертя серед людей? Це свідчить про твою непевність, якщо ти кидаєшся зразу на два фронти. Чи спочатку ліпше забезпечити себе по змозі першим-ліпшим способом безсмертям серед людей, а якщо і в Бога знайдеться для тебе вічність, то, мовляв, Ще краще? Одне другому не пошкодить? Краще аж дві вічності в кишені, ніж ні одної?

– Я знав, що ти це скажеш! Ти … – затрясся Ґзи-Бзи.

Ти мені Домових маракань не повторюй! Почекай ліпше, Поки в тебе з’явиться хоч одна власна думка. Не будь вічно чиїмось гучномовцем!

– Домових? Ніколи! Звідки ти доп’яв, ніби це Домові Думки? Це мої кровні думки, які я колись необережно висловив перед Домом, і він за них ухопився. Оскільки ж не я його Наслідую, а він мене, то мені від цього ні гаряче, ні холодно, скоріше навіть приємно. Бож не кожен може похвалитися, щ0 має послідовників!

– Я зовсім не ганяюся за славою! – кричав Ґзи-Бзц заглушуючи Цімину розповідь про те, як, мовляв, Дом украв у нього думки, а не він у Дома, і як він, Ґзи-Бзи, на Ціму через доброту свою навіть не образився. – О ні, хто-хто, а я ні – я не женуся за славою, – доходив до хрипу Ґзи-Бзи. – . Навпаки! Як усі справді великі люди, я уникаю говорити про свій твір стільки, скільки він того вартий. Однак і дурню ясно: самі вже ідеї моєї прогнози…

– Його ідеї! – з таким звірячим виразом простогнав студент медицини, аж я відрухово заплющив очі і почав тихенько відсуватися назад з наміром непомітно зникнути, перш ніж поліція заарештує мене, коли почнеться різанина, до якої усе прямувало.

– Це він називає ідеями!

– Певно, що ідеями, неуку вайлуватий! Та ще й якими ідеями! Ідеями, до яких досі ніхто не додумався і справжньої величі яких дубам, як ти, годі збагнути! Що ти взагалі таке? Гавкало. Ніщо. Тобі не допоможе, що ти з заздрощів заходився писати псевдонаукову працю чи «прогнозу», хоч би посоромився аж так мавпувати, «прогноза», яка пнеться переплюнути мій твір, тільки де ж тобі за мною вгнатися з своїм твором? Адже твоя «прогноза» моїй і в підметки не годиться! Тебе точить моя геніяльність, моя провидющість, і ти шукаєш, чим звернути б на себе увагу. Ти гадаєш, коли знайшов мецената, то це вже й квиток на безсмертя? Тобі остаточно забило памороки, що цей лисий тютя, який випадково затесався в наше товариство і якого тут лише з великодушности терплять, пообіцяв видрукувати твою мазню. Знайшов мецената! Ото вже дійсно цінувальник!

Лисий сіренький чоловічок з п’едестальними ногами, який стояв боком до студента медицини і якого Ґзи-Бзи назвав меценатом, засопів, пожував щелепами, але так нічого й не сказав. Він виглядав, наче його щойно зняли з вішака. Видно було, як він щось вирішує і ніяк не зважиться спинитися на виборі. Він похитав верхньою частиною тіла, не зруВІуІОЧИ ніг, ніби боячися, що коли він їх зрушить, то загуде земля, іпотім, коли Ґзи-Бзи почав нападати на нього затя- тіще, закляк і почав перешіптуватися з студентом медицини.

– Меценат! – присікувався Ґзи-Бзи, перенісши чомусь іцоть із студента медицини на лисого чоловічка. – Цінуваль- ник мистецтва, який з насолодою наплював би на всі мистецтва разом і облаяв би останніми словами, замість протегувати й захоплюватися ними, якби у нього знайшовся інший спосіб добігти безсмертя! Та, на лихо, іншого способу покищо катма. А мистецтво все таки найбільше дає можливостей звертати на себе увагу. Мовляв, дивіться, меценат, який зі шкіри вилазить, спеціяльно працює малощо не цілу добу, заощаджуючи гроші на так зване приватне видавництво, аби на палітурках книг, видрукованих його коштом, оскільки він сам не спроможний будь-що написати, увічнити своє прізвище! Захоплюйтеся, мовляв, який я надзвичайний! Що там якісь Медічі в порівнянні зо мною. їм легко було меценатствувати, маючи дідівську спадщину на протринькування. А от я не доїм, не досплю, живу ченцем, а присвячую себе такій шляхетній справі, як мистецтво! Зо шматка хліба далебі меценатствую, протегую таланти!..

– Та лиши ти його! Причепився,