Читати книгу - "Герострати, Емма Іванівна Андіївська"

Проте мене так ніхто і не вислухав, аж я завагався, чи не виголошую я все це лише подумки, хоч мені і здається, що я виразно чую свій голос.

– Богохульство Дома безприкладне, без – прик – лад – не, – кружляв навколо мене Ґзи-Бзи, ніби я і був тією вівцею, яку його покликали рятувати від Дома. – Дом такий …

– Слухай, – приступив ближче Козютко-Млодютко, що від нудьги черевиком намагався видовбати камінь з бруківки. – Бог Дома, звичайно, нестерпний. Та коли послухати твоїх описів, як ти собі уявляєш Бога, то це суцільне канібальство. У Дома Бог бодай добрий, а у тебе Він такий же злопам’ятний і фанатичний, як і ти. Бот, який з приємністю закусив би ногою грішника; і ти виключно тому ганиш і ненавидиш Дома, що його Бот схожий на нього, замість, як дві Краплі води, скидатися на тебе! Адже тебе найбільше лютить не те, що Дом говорить про Бога, а те, що Бог Дома на тебе ніскілечки не подібний, бо ти нюхом чуєш, хоч і стаєш Дуба: не твій Бог, а Бог Дома божественний! Признайся хоч Раз у житті і скажи чесно, що це так. Я однак знаю: це так, а не інакше. Май на увазі, твій хід думок надто прозорий, і це помічаю не лише я, якщо тобі мого авторитету замало. А тепер спробуй довести, що я кажу неправду!

Голос Козютка-Млодютка аж перегнувся від верескливости, і сам Козютко-Млодютко витягнув хребет, ладний роздавати нові відповіді. І я певний, якби Ґзи-Бзи подивився на його постать, він одразу ж піддався б, без огляду на зміст слів Козютка-Млодютка. Тільки Ґзи-Бзи навіть не глянув у його бік. Усю поставу Козютка-Млодютка він пропустив крізь себе, як крізь сито, і, підвищивши тон, почав помахувати рукою, ближчою до гурту, наче на те, аби встановити належну перспективу, яку йому намагалися пересунути набік.

– Нісенітниці, нісенітниці, нісенітниці! – майже кричав Ґзи-Бзи. – Дом антихрист, і то найортодоксальніший, і це видно вже з того, що він плескає про добро і зло. Вимізкувати тільки, проблема добра і зла – лише тінь проблеми вічности! Та щось більш недолуге і нікчемне важко й вигадати. Це твердження поганої дитини, яку забули вчасно відшмагати. Може, цим і вдасться Домові комусь заімпонувати, тільки не мені. Він викликає в мене огиду иретенсійніетю, збоченістю на зразок міту про так звану велику людину, що всією цілковитою безглуздістю і нестерпністю навіть святого ладна вивести з рівноваги.

– А що ти суцільне втілення святости, то тебе й обурює це все, тепер ясно! – вигукнув молодий чоловік з риб’ячими очима, якого усі називали віольончелістом. Мені так і лишилося неясним, чи то його прізвище, чи професія. – Яке навантаження для святого, – продовжував віольончеліст. – Дійсно нестерпно так боліти вадами інших. Я порадив би тобі лише прив’язувати свій німб шнурками за вухо чи ґудзик, як пенсне, кожного разу, коли ти заходжуєшся нарікати на Дома. Бо твій німб напевне закочується за ковнір, щойно ти тріпнеш головою, і ми його бачимо, а я ж не припускаю: ти – і без німбу! Після всіх твоїх старань щодо святости ти мусиш мати принаймні один німб. Ти якось полагодь цю справу, бо ми зацікавлені бачити німб над головою нашого вірного горілчаною брата. От, наприклад, входимо до Рози, а у тебе на голові німб, зразу інакше враження.

– А хоч би й так! – зупинився нарешті Ґзи-Бзи, аж його скельця випнулися з оправи. – Ти мене Розою не ятри. ду і Щ°› 140 ^оза' Навіть, коли я роблю те, що всі, це ще не означає, ніби я такий, як ви! Я спокутую всі свої падіння. Я віруюча людина і.

– Хто тобі сказав, ніби я не віруюча? – заволав віольончеліст. – Та я більше віруючий, ніж ти, якщо вже на те пішло! Ти хвалишся християнством, а який з тебе християнин? Ти занадто багато граєш комедію, щоб по-справжньому вірити, у тебе християнство для публіки, а християнство річ камерна. Християнство для чотирьох стін. Правда, я особисто вважаю, християнства самото не вистачає, його конче треба поєднувати з буддизмом, який доповнював би деякі білі плями, бо я тієї думки, що в наше століття ніяк не обійтися без буддизму. Це релігія, яка найбільше відповідає теперішньому світосприйманню; зрештою, вона найглибше розв’язує проблему буття. Так, так, даремно ти пхикаєш, я сам не завжди так думав. Та відтоді, як я це усвідомив (людина міняється!), я ґрунтовно займаюся буддизмом. Я медитую, я роблю йоґі- стичні вправи, я володію вже навіть тридцять п’ятою позицією. Я вірю в Нірвану, як в єдине, що дає …

– Ну, поїхав тепер у Нірвану, – визвірився студент медицини з перебитим носом. – Чорт би вас усіх забрав! Замовкнете ви, нарешті, чи ні? У Нірвану він вірить, тьху, ти чорт! Не витримую цього лицемірства. Кожна атеїстична худобина, яка або не хоче, або боїться признатися в атеїзмі, запевняє, ніби вона вірить у Нірвану! Просто пошесть пішла на буддизм чи що! І то з явного непорозуміння, з припущення, Що Нірвана дорівнюється атеїстичному небуттю. Бо як же, сказати просто: ні в що не вірю, звучить далеко не так інтриґуюче, ніж проголосити, вірю, мовляв, у Нірвану. Ах, цяця, коли саме вже слово Нірвана суцільна екзотика. Вимовив Нірвана – і зразу тобі ввижаються йоги, факіри, аури, прани, мандрівки душ і всяка інша пакость.

– Нірвана дорівнює атеїстичному небуттю лише для студентів медицини! Коли ти спробував би робити йоґістичні вправи й медитації, з тебе спливло б м’ясо і ти збагнув би, проти чого ти кукурічишся, тільки ж, ти – колода, фізична і Духова!

– Ти! – вигукнув студент медицини, і їх голови сплелися в калач і попливли на другий плян у хаос, відкривши моєму вухові, наче колесо з пір’я, голос Ґзи-Бзи, який все ще з непослабленим запалом доводив:

– Таку людину, як Дом, не гріх розчавити, як хробака! Щоб і сліду його поганого не лишилося. Аби він не отруював інших. Ви всі не тямите, що таке Дом, і я серед вас, як волаючий у пустелі. Що ж, нехай! Я не годен зупинити його силою, тож я діятиму морально. Я виключно задля нього пишу прогнозу нашого століття, прогнозу, яка стане епохальною, бо я там вперше висловлюю думку, якої