Читати книгу - "Слідопит, або Суходільне море"

кожен діяв би в міру своїх можливостей і відповідно до нашого спільного завдання. За якусь годину в лісі буде темно, як опівночі, тому, якщо ми хочемо колись дістатися до залоги, то повинні скористатися з цієї нагоди. Що ви на це скажете, добродію Кепе? Бо хоч ви й не найдосвідченіший у справах бою і тактичних маневрів у лісових умовах, проте ваші роки дають вам право першим висловити думку на нашій нараді.

— І мої родинні зв’язки з Мейбл, Слідопите, мають бути в якійсь мірі враховані...

— Не знаю, не знаю того... У вас почуття родинні, а в інших просто почуття прихильності, а, зрештою, це не так уже й важливо, чим ці почуття викликані — родинними зв’язками чи велінням серця. Не скажу за Змія, котрому вже запізно думати про жінок, а от щодо мене з Джаспером, то ми готові грудьми стати між мінгами та сержантовою донькою,— так, як це зробив би її хоробрий батько. Правду я кажу, хлопче?

— Мейбл може покластися на мене: я готовий захищати її до останньої краплі крові,— тихим, але схвильованим голосом відповів Джаспер.

— Ну, гаразд, гаразд,—втрутився дядечко,— не будемо обговорювати це питання; всі, бачу, готові послугувати дівчині, а вчинки ліпші за слова. На мою думку, ми маємо зробити ось шо: як тільки стемніє настільки, що ворожі дозорці нас не зможуть угледіти, всі «ходимо на борт піроги і мчимо до гавані з такою швидкістю, з якою лише дозволяє вітер і морський приплив.

— Це легко сказати, але не так легко здійснити,— заперечив йому Слідопит.— На річці ми будемо позбавлені того захисту, який мали б у лісі, а крім усього, там, нижче,— Освезькі пороги, і я далеко не певен, чи навіть Джаспер зможе провести через них пірогу в темряві. А що ти зі своїм досвідом на це скажеш, хлопче?

— Я пристаю на думку добродія Кепа і теж пропоную скористатися пірогою, бо навряд чи зможе така тендітна дівчина, як Мейбл, ходити за нами по драговинах і спотикатися в темряві через корчі такої темної ночі, якою, судячи з усього, вона має бути сьогодні. До того ж, коли я на воді, у мене завжди спокійніше серце та й око пильніше, ніж на суші.

— Серцем ти завжди відважний, хлопче, скільки я тебе пам’ятаю, та й око, гадаю, теж досить пильне, як на людину, що так багато прожила під променями яскравого сонця і так мало — в лісах. Як жаль, що на Онтаріо ’не ростуть дерева: на такій рівнині було б де відпочити серцю мисливця. Що ж до вашої пропозиції, друзі, то тут є чимало своїх «за» і «проти». Бо воно й справді, як то кажуть, на воді не лишається сліду...

— А що ви скажете про кільватер[36]? — перебив його педантичний упертюх Кеп.

— Що, що?

— Кажіть далі,— втрутився Джаспер.— Добродієві Кепу здалося, що він в океані. Вода не лишає слідів.

— Таки не залишає, Прісна Водо, принаймні тут, у нас, хоч я не можу стверджувати напевне, що буває на морі. А втім, пірога прудка і легка, коли вона йде за водою, і ніжній сержантовій доньці буде приємно пливти — це з одного боку. Але з другого, окрім хмар над головою, у нас іншої схованки на річці не буде, та й пороги не так легко і не кожен відважиться пройти навіть завидна, а до залоги по воді буде добрих шість миль. Крім того, нічної пори у лісі не так-то й легко відшукати сліди. Отож, Джаспере, я просто не знаю, до чого нам схилитися.

— Якби ми із Змієм могли попливти і притягти сюди ще й ту пірогу,— сказав молодий матрос,— отоді вже, я б сказав, на воді було б найбезпечніше.

— Ай справді, якби це зробити! Хоча, я вам скажу, це не так уже й важко, коли трохи стемніє. Так, так: якщо зважити на сержантову доньку, то, мабуть, це буде найкраще. Хоча якби її не було серед нас, ми залюбки показали б свою відвагу й погралися в піжмурки з отими недолюдками, що на тім боці. Ну то як, Джаспере,— звернувся провідник, якому зовсім не було властиве марнославство,— спробуєш добути пірогу?

— Зроблю все, що може захистити Мейбл, Слідопите!

— Хвалю за благородні почуття і вірю, що вони йдуть від щирого серця. Змій он уже роздягся майже догола, й він підможе тобі. Якщо ви заберете човен, це позбавить тих чортяк одного з засобів заподіяти нам лихо.

Досягти згоди у цьому важливому питанні, кожен член загону в міру-своїх можливостей заходився готуватися до здійснення наміченого плану. Густі сутінки швидко упали на ліс, і коли всі приготування були скінчені/ на тім боці вже неможливо було розпізнати жодного предмета. Тепер не можна було гаяти й миті, бо мінги з їхнім лукавством були здатні вигадати які завгодно способи, щоб перебратися через нешироку річку, тож Слідопит рвався хутчій покинути це місце. Коли ж Джаспер з делаваром, озброєні тільки ножами та ще делаваровим томагавком, увійшли у воду, пильнуючи найбільшої обережності, аби не виказати своїх рухів, Слідопит одразу ж вивів Мейбл зі схованки і, наказавши їй іти з Кепом понад берегом за течією до порогів, сам стрибнув у єдину в. їхньому розпорядженні пірогу, щоб і її підігнати туди ж.

Зробити це виявилося неважко. Невдовзі Слідопит уже підплив до берега і, схопившись високо над головою за гілля, щоб пірогу не віднесла стрімка течія, дав змогу Мейбл та її дядькові сісти в човен і зручно вмоститися на їхні звичні місця. Тепер потяглися довгі хвилини чекання та переживань за двох друзів, які відважилися піти по човен.

Варто вказати, що двом сміливцям, перш ніж вийти на місце, звідки можна було брести до скелястого порога, треба було спочатку. подолати дужу й бистру течію на середині річки, Та з цим частковим завданням операції вони впоралися досить хутко, і невдовзі Джаспер та Змій, які пливли пліч-о-пліч, одночасно торкнулися ногами дна. Тепер, узявшись за руки, вони повільно і з крайньою осторогою крок за кроком побрели в тому напрямку, де, як вони передбачали, мала стояти пірога. Але на той час темрява так згустилася, що і їхній зір нічого не міг вдіяти, тож вони змушені були покластися тільки на своєрідний інстинкт, який допомагає лісовикові знаходити стежку в лісі після того, як зайде сонце і не видно жодної