Читати книгу - "Острови шторму та смутку. Гадюка"

— Раніше ти жила на кораблі, правильно кажу? Морячка? Можливо, з торгового судна?

Я киваю йому. Це справді звучить правдоподібно.

Він не зводить з мене погляду:

— У морі добрий улов на зайців?

Моя щелепа ледь не відпадає від того, що мене спіймали на отій першій брехні. Тут до мене доходить, що Йорен просто сміється, і полегшено видихаю. Він не сердиться, але дає зрозуміти, що мені не вдалося його надурити. Я винувато хитаю головою, і він це приймає, тож продовжуємо розмову.

— В цьому є сенс, — продовжує він, — ймовірно, ти й гадки не мала, що тут насправді коїться. Бідність та голод насуваються, мов чорні хмари, і це не тільки тут, а й на всіх шести Островах. Усі нещасні випадки на Діамантовому Острові лише засвідчують, що видобуток зійшов нанівець. Без коштовного каміння Острови не можуть вести торгівлю один з одним. Лихварі запанікували і закрили сховища на Першому, від чого економіка всіх Островів посипалася, як доміно. Розбійники ніби з ланцюга зірвалися і чинили повне свавілля, тож люди втекли від них углиб материка, де ще зосталися лічені родовища. А Король, наче нічого того не знає, навіть пальцем не поворухнув.

Я думаю про смачну вечерю. Питаю:

— А вам тут безпечно?

Йорен зітхає.

— Ми краще, ніж будь-хто, забезпечені харчами. Все тому, що вирощуємо продукти власноруч і подалі від людського ока. Однак з часом нас теж знайдуть і відберуть усе до крихти. Навіть якщо нам вдасться усе це пережити, я — квітковий фермер. Якщо торговці більше не куплятимуть букети для Першого Острова, кому я тоді потрібен?

— А Король хіба не прислав сюди Флотилію? — в свідомості зринає непроханий образ мертвої людини на борту «Діви».

— Нікого він не прислав. — Кларин погляд встелила пелена смутку. — Я вже втратила одного сина через цих розбійників, але з другим цього не дозволю! — І вона встає, відвернувшись від мене.

— Я дуже співчуваю! — промовляю. — Я ні сном, ні духом не знала, що справи настільки кепські.

— Ти ж була в морі! — каже Йорен, простягнувши руку, щоби втішити свою дружину. — Може, тобі щось відомо? Королівська Флотилія допомагає іншим Островам?

Мені не варто й запинатися про це, адже нічого доброго від мене він не почує.

— Цілком імовірно, що він відкликав їх до Першого, — з гіркотою мовить Клара, — щоб захистити власну шкуру.

Йорен киває головою:

— До мене долітали чутки про те, що всі, хто мають змогу, збігаються на Перший задля власної безпеки.

Я замовкаю, поринувши в роздуми про Торіна. Цікаво, він знав, що Острови зазнали стільки страждань? Певна річ, батько тримав мене в безтурботному невіданні щодо ситуації на Островах. Тільки різанина на Шостому Острові відкрила мені очі на жорстоку реальність. О, яка ж мене бере злість — я так занурилась у власні проблеми, що не чула і не бачила нічого навколо.

— Чи в моїх силах хоч якось зарадити? — пусті, безпомічні слова, але вони — єдине, що в мене є.

— А ти б допомогла мені зорати поле? — коли Йорен це запитує, Клара дивиться на свого чоловіка переляканими очима. — Ще одна пара рук дуже навіть знадобиться для засадження врожаю на наступний рік!

Інтуїція наказує мені негайно підвестися, покинути це місце і більше ні ногою сюди.

— Я так бачу, тобі нікуди податися, а повсюди чигає небезпека. А ми за твою працю даємо ліжко та їжу! — На дружині Йорена вже лиця немає, але він наполягає, щоб я пристала на цю пропозицію. — Хоча б доти, поки ти не вирішиш, що робити далі.

Внутрішній голос вже волає мені негайно забиратися, але я тільки посміхаюся:

— Дякую за вашу доброту!

Йорен украй задоволений, Клара — не так щоб дуже, а в мене досі таке відчуття, ніби я втекла недостатньо далеко. Утім я завжди можу накивати п’ятами звідси.

X

Схід сонця на суші зовсім не такий, як на морі. На «Діву» світанок вривався яскравим полум’ям і майоріло воно на воді, затоплюючи кров’ю все навкруги. Тут, навпаки, земля поглинає сонячні промені і лишає від них лише тендітне сяйво, що ніби заманює у новий день. Щоранку від цього мені аж дух перехоплює. І відбувається це дійство, як правило, саме у той час, коли я на одному й тому ж місці. Спускаюся із Йореном вниз до лугів, а світло миттєво заливає горизонт, наповнюючи поля янтарною барвою. І кожна квіточка аж тягнеться до величі її тепла.

Я зупиняюся помилуватися цією красою, а Йорен крокує собі далі і тихо підсміюється над моїм дитячим захватом. На початку Томас, бува, приєднувався до мене — брав мене за руку, і ми удвох споглядали, як оживає світ. Тепер це видовище йому надокучило, і він тягне мене вперед — доганяти батька.

— Не барися, мрійнице! — гукає Йорен і влучає в яблучко. — Робота не чекатиме!

І я біжу, радіючи можливості провести тут час із цими людьми.

Йорен нав’ючує мене роботою, але його товариство мені подобається. Раптом виявляю, що обробляти землю — велике задоволення! Клюєш собі мотикою землю, поки та не видасть усіх своїх секретів, дозволить посіяти різне насіння, а напровесні розфарбує поле яскравими барвами. А ще я більше не маю намірів покидати їх. Спершу я переконала себе, що залишуся лише на пару днів й тоді піду собі. Тепер я більше не прикидаюся — мені тут справді добре. Якщо вдасться, я просто зобов’язана лишитися і дочекатися плодів своєї праці.

Йорен вірить, що на землях Острова збереглися останні сліди давньої магії, і свій багатий урожай він завдячує саме їй. Коли я підштовхую його розповісти більше, він продовжує:

— Лише дурні це заперечують. Магія живе в корінні дерев, у квіткових барвах. Природа — це суцільна магія, Мерріан! Навіть алхіміки без неї не обходяться, — він нахиляється, запускаючи пальці в ґрунт, а потім кладе теплий шматок землі мені в долоню. — Люди кажуть, що старовинна магія розчинилася, мов дим, але я вважаю, що то її погано шукають!

Стискаючи землю в руці, я ніби відчуваю відгомін магії і чую — у повітрі вирують невимовні секрети, які чекають, щоб їх розгадали.

І я готова цим зайнятися.

Томас — чудовий, дивовижний Томас — допомагає нам під час роботи, розважаючи мене історіями про тваринок, яких він зміг порятувати. У нього серце цілителя — рветься вправляти поламані ноги і лікувати хвороби, дарма що це захоплення не надто тішить батьків. В більшості випадків те,