Читати книгу - "Не гальмуючи. В полюванні на тебе, Єва Райн"

Наступного дня, ледь дочекавшись світанку, Ніка поїхала у відділок. Її стан після всього почутого від Еда описати було важко. Щоб заглушити свої емоції та заспокоїтись, увімкнула музику. 

Проїхала кілька кілометрів, подумала, й додала звук на всю. А тому й не почула, як її догнали й перегнали два мотоцикли. З першого ж погляду на них, Ніка зрозуміла, що це не з “Вовків”. Можна було й на жилети не дивитись, та все ж, коли вони опинились поперед її машини, вона крізь зуби відмітила: “Акули зі шкірзаму!”. Настрою спілкуватись з ними не було, та коли за ліском на найвужчому перешийку дороги вони зупинились, сумніви про те, що поспілкуватись таки доведеться, відпали. 

Ніка зменшила звук магнітоли та навмисно повільно припаркувала поряд і опустила скло.  

Один з байкерів зняв шолом. Це був Бетмен, а іншого Ніка не знала. 

– Привіт, кішечко! – хижо посміхнувся її вчорашній знайомець. 

– Вітаю! – буркнула у відповідь. 

– Далеко зібралась? 

– В місто. А що, маю вашого дозволу питати? 

– Як для офіціантки “Вовків” ти надто бойова. 

– Може, тому що я не їх офіціантка? – терпіння Ніки досягло свого ліміту. Витрачати час на “Акул” вона зовсім не хотіла. Не до того було! Але ж даремно Еда не послухала, коли прохав почекати його вранці! 

– А Вовк знає, що ти з його синулею теж е… катаєшся? – другий байкер відняв візор. Здається, на вечірці він теж був. 

– У вас тут велике село й всі про всіх все знають? 

– Схоже на те. Не злись! – Бетмен демонстративно підняв вільну від керма руку. – Ми з миром. Хочемо провести тебе. 

– Нічого собі! Мені хтось на машину наклеїв наклейку: “Шукаю няню?” То краще зніміть. – кинула сердито і вже встигла пожалкувати. 

– А вона дійсно вогонь! – розреготався раптом другий мотоцикліст. – Не даремно Вовк і вовченя на неї запали! 

– Ми справді переживаємо. Ти ж в курсі про вбивства дівчат? У “Вовків” земля викуплена. А наша – в оренді. Як заколотиться сильніше, власник розірве договір. Тому ми тут патрулюємо по черзі все. 

– Несподівано. – весь запал Ніки враз суттєво пригас. – І розумно. Але саме я допомоги не потребую. Просто повірте на слово.  

– Як скажеш. Тоді прохання, – Бетмен схилився ближче, уважно вдивляючись в обличчя дівчини. – Не кажи нічого “Вовкам” про нашу розмову. 

– Я не кажу, ви – не дістаєте. Нормальний бартер? 

– Так… злючко! – Бетмен посміхнувся і махнув на прощання рукою. За хвилину з дороги вони з'їхали, звільняючи проїзд її машині.