Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

«Зате з емоціями!» – Помітила я подумки. – «То що мені треба робити?»

«Проводити час разом із Предводителем і намагатися пробудити в ньому емоції, будь-які, головне, щоб яскраві» – порадував мене Мао, і на моїх губах з'явилася хитра посмішка.

Ох, що буде…

– Ш-ш-ш…

– Не шипи, голова і так болить, – пробурчала я. Здається, всі звершення та перемоги доведеться відкласти на якийсь час, бо зараз я ні на що не здатна. – Краще б водички притягнув.

На жаль, але змій не поспішив виконувати моє прохання. А міг би розстаратися заради здоров'я своєї рятівниці. Я ж не прошу, щоб мене обсипали діамантами, алмазами, якимись топазами і що там ще є. Лише води, невже це так багато?

"Буде тобі зараз вода" – пробурчав у мене в голові Мао, мій прекрасний друг.

Блаженно посміхнувшись, скривившись від гіркого смаку в роті, я, прикривши очі, смиренно чекала на свою воду, мріючи ще поніжитися в теплій ванній. Змити з себе весь бруд, який я встигла знайти в цій печері. Та й зуби почистити, а то зовсім уже нестерпно.

Правда, я ніяк не очікувала, що моє бажання виповнитися миттєво. Заверещавши від несподіванки, забувши про все на світі, я розплющила очі, намагаючись вчепитися хоч за якусь частину ненависного змія. От неандерталець, що йому від мене треба? Ми все вирішили!

Коли змій різко мене відпустив, і я плюхнулася з висоти свого зросту, розпластана, у воду. Ледве не захлинулась від несподіванки та гами почуттів, які буквально бурлили в мені, я гнівно подивилася на шкідника.

– Ти! – Заревіла я диким звіром, і впевнена, з моїх очей посипалися іскри. – Зовсім хворий, чи що? Навіщо ти мене у воду кинув?

Я важко дихала, тіло боліло не лише від веселої ночі, а й від зіткнення з водою. Жахливий стан, маю я визнати, і тепер вода мене ну ніяк не рятувала. Але зрозуміти ще, чого цей змій такий неадекватний? Не те щоб я злякалася труднощів, але ворога краще знати в обличчя!

«Світлано, ти ж сама хотіла попити і змити пил» – прошепотів осуджуючи Дао, немов у цьому всьому була неправа саме я! – "Все правильно"

«На чиєму ти боці?» – Подумки обурилася я, до глибини душі ображена поведінкою свого друга.

«На твоєму, звісно. Але ж ти сама попросила водички. До того ж, ти ще наказувала, щоб він постарався»

«Я що, це вголос казала?»

«Так» – зітхнув у мене в голові Мао, хрюкаючи. Жах який!

Видихнувши і видавивши з себе посмішку, я пересмикнула плечима від холоду. Вода була страшенно холодною! Якщо спочатку я не особливо помітила це, адже була до глибини душі обурена, то зараз зрозуміла, що за кілька хвилин безмовного діалогу промерзла до кісток. А мені тільки захворіти не вистачало для щастя!

– Дякую, ти дуже добрий, – шморгнувши закладеним носом, розтягла я губи на кшталт посмішки. – А тепер перенеси мене, будь ласка, до дверей. Я переодягнуся в себе в кімнаті, перекушу і прийду до тебе. Добре? – Нервові нотки наприкінці приховати не вийшло, як і жалість до себе.

Ні, більше думати про те, як пощастило іншим потраплянкам, я не буду. Може, й не пощастило нікому, а все, що я знаю, тільки фантазії авторів. Тож треба брати власне життя у свої вмілі ручки та творити дива дресирування.

– Будь ласка, – шепнула я ще раз, витріщивши очі. На жаль, але кіт із Шрека не вийшов.

Змій, якщо мене не здолали галюцинації, похитав своєю величезною головою, дістав мене з водоймища (звідки воно тільки тут узялося?) за допомогою хвоста і буквально за кілька секунд я вже стояла навпроти дверей. Оперативно, нічого не скажеш.

– Я прийду, – кивнула я, тремтячи від холоду.

Замерзлими пальцями я схопилася за ручку на дверях і, пам'ятаючи про те, що відкриваються вони туго, щосили потягла їх на себе. Двері піддалися цього разу легше, так що відчинила я її навстіж і швидко, не озираючись, вилетіла з печери, ледве не скрикнувши від несподіванки.

Поруч із дверима, скрутившись клубочком, спав Ларі. Виглядав чоловік, м'яко кажучи, не дуже. Взагалі складалося враження, що я не з Саном пила, а з Ларі, настільки пом'ятим він був.

– Ларі, прокидайся, – тихо покликала я, покосившись за двері, що зачинилися за мною. - Прокидайся! – Гаркнула я чоловікові прямо у вухо, бажаючи опинитися в теплій ванній.

– А? Що? – Ларі різко підскочив з місця, дивлячись на мене приголомшеним поглядом. – Світлано! – Вигукнув він і зграбастав мене в обійми.

– Так! – Задоволено видихнула я, відчувши таке потрібне мені тепло. – І ручки погрій.

– Що з тобою, чому ти мокра? – Обвивши мою талію хвостом, чоловік стиснув мої руки, починаючи їх розтирати і гріти. М-м-м... блаженство.

– Змій вирішив, що від мене погано пахне, – пробурчала я, зітхнувши.

– Вирішив?

– Ага, ми тепер з ним команда, – похвалилася я самовдоволено. І неважливо, що команда ми, можна сказати, тільки з мого боку. Поки він готовий хоч трошки співпрацювати, я впевнена, що у на все вийде!

– Але ... я ... ти. Ти пообіцяла мені поцілунок!

Застигши, я подивилася на чоловіка, вишукуючи цей момент у своїх мізерних спогадах вчорашнього вечора. Втім, як тільки горезвісна лампочка в моїй голові спалахнула, я слухняно кивнула. Так, справді обіцяла, пам'ятаю, два поцілунки.

– Будуть тобі поцілунки, тільки мені спочатку потрібно в мою кімнату, зуби почистити, – покірно погодилася я, трохи посміхнувшись.

Опустивши на кілька секунд свої пишні вії, Ларі притис мене до себе сильніше і поповз на вихід. Я ж проти такого розвитку подій нічого не мала. Та й що я, дурепа чи що? На руках носять, теплом діляться, ніжки мої без взуття не болять, точно принц з хвостом, а не Ларі.

Сковзнувши лінивим поглядом по своїх босих ступнях і вище, я прикрила на кілька секунд очі. Здається, недовго залишилося диким зміям бути такими. Невагома тканина, яка ще вчора радувала око, після незапланованого купання обліпила мене, немов друга шкіра, але це не головне. Головне те, що все, що можна і не можна, тепер було видно.