Читати книгу - "Дев’ять життів Крістофера Чанта"

— Гаразд, Чанте, відьогодні ти покінчив із пополуднім лагодженням будинку. Зранку ми вчитимемо тебе такому-сякому контролю. 

— Контролю? — безпомічно спитав Крістофер. До того часу будинок було майже закінчено, і він сподівався, що Доктор Поусон закінчить і з ним також. 

— Правильно, — рявкнув Доктор Поусон. — Ти ж не думаєш, що я дозволю тобі пуститися берега деінде, не навчивши тебе контролювати свою силу? Такий, як тепер, ти загроза для кожного. І не кажи мені, що ти не намагався випробувати, на що здатний, бо я тобі не повірю. 

Крістофер втупив погляд у землю й думав про те, що він щойно намагався утнути з деревами на Трампінгтон-роуд. 

— Я майже нічого не зробив, пане. 

— Майже нічого! Що хлопчаки знають про обмеження? — сказав Доктор Поусон. — До саду. Ми будемо здіймати вітер, і ти навчишся вгамовувати його так, щоб і травинка не зрушилася. 

Коли вони вийшли в сад, Крістофер здійняв вихор. Він гадав, це краще передає його почуття. На щастя, той був досить маленький і понівечив тільки клумбу троянд. Доктор Поусон припинив усе одним сплеском багряних бананових долонь. 

— Зроби це знову, Чанте! 

Навчатися контролю було нудно, але таки легше, спокійніше. Доктор Поусон явно знав це. Він почав задавати Крістоферові домашнє завдання на вечір. Як би не було, навіть після розплутування і сплітання замовлянь у халепі, в яку він втрапив, Крістофер уперше почав відчувати, що має трохи вільних мізків для обдумування всього, що накопичилося. Спершу він роздумував про срібло. Як багато всього перешкоджав йому робити шестипенсовик від Дядька Ральфа, що лежав у кишені. А ці кляті брекети перешкоджали навіть більше. Шкода! Не дивно, що він не міг доправити книги Богині, поки старша медсестра не змусила його зняти брекети. Певно, щоб дістатися Всюдинок, він усі ці роки використовував магію, не знаючи її, — хіба що він у якийсь підсвідомий спосіб таки її знав. Такрой зрозумів, і його це вразило. І Богиня теж мала здогадатися, коли її срібний браслет перетворив Крістофера на привида. Крістофер спробував заглибитися в думки про Богиню, але усвідомив, що натомість продовжує думати про Такроя. Марно Такрой входив у транс вже три тижні поспіль. І хоч Такрой цим легковажив, але Крістофер підозрював, що транс виснажує людей. Тому він справді мав дати знати Дядькові Ральфу про те, що сталося. 

Зиркнувши на Татка, який заглибився в роботу, розставляючи особливим олівцем особливі позначки на гороскопі під світлом великої олійної лампи, Крістофер почав писати листа Дядькові Ральфу, вдаючи, що виконує частину домашнього завдання. Олійна лампа викреслювала тіні на Татковому обличчі, віднімаючи прикмети бідності й надаючи йому вигляду людини незвичайно доброї, але суворої. Крістофер знічено подумав, що Татко і Дядько Ральф просто не люблять один одного. До того ж насправді Татко не заборонив йому писати Дядькові Ральфу. 

Усе ж написання листа забрало кілька ночей. Крістофер не хотів бути зрадником перед Татком. Зрештою він просто написав, що той забрав його зі школи, щоб його навчав Доктор Поусон. Щоб скласти такий короткий лист, він затратив багато сил. Крістофер відіслав його наступного ранку, ідучи через Трампінгтон-роуд, із відчуттям полегшення й відваги. Три дні по тому Татко отримав листа від Матусі. Крістофер одразу побачив із Таткового виразу обличчя, що Дядько Ральф сказав Матусі, де вони. Татко кинув листа у вогонь і схопився за капелюха. 

— Крістофере, — сказав він. — Сьогодні я мушу піти до Доктора Поусона разом із тобою. 

Це упевнило Крістофера, що Матуся також у Кембриджі. Коли він ішов по Трампінгтон-роуд поруч із Татком, то намагався збагнути, що відчуває. 

Але часу на роздуми не було. Сильний вітер із ароматом троянд свистів навколо них, відштовхуючи Крістофера убік і здираючи капелюха з Таткової голови. Татко зробив рух, щоб наздогнати капелюха, який щойно закотився під віз пивовара, але потім рвонув назад і натомість ухопив за руку Крістофера. 

— Капелюх — це наживне, — сказав він. — Іди далі, синку. 

І вони продовжували іти, а вітер навколо кружляв і підкидав їх. Насправді Крістофер відчував, як вітер намагається закрутитися навколо нього, щоб відтягнути геть. Але оскільки його руку міцно стиснув Татко, його просто перенесло через дорогу. Він був вражений. Він не знав, що Матусина магія така сильна. 

— Я можу контролювати це, якщо ти хочеш, — гукнув він Таткові попри шум. — Доктор Поусон навчав мене контролювати вітер. 

— Ні, Крістофере, — строго випалив Татко, який виглядав дивно й геть неповажно — поли його пальта лопотіли, а волосся розвіялося врізнобіч. — Джентльмен ніколи не використовує магію супроти жінки, тим паче супроти власної матусі. 

У цьому випадку джентльмен, як здалося Крістоферу, все нерозважливо ускладнював для себе. Вітер віяв дужче і дужче, що ближче вони підходили до воріт будинку Доктора Поусона. Крістофер думав, вони ніколи не пройдуть останній метр чи скільки там залишалося. Татко був змушений схопитися за стовпчик воріт, щоб втримати їх обох на місці, одночасно намагаючись відсунути засув на воротах. Тим часом вітер востаннє люто ними шарпонув. Крістофер відчув, як його ноги відірвалися від землі, і зрозумів, що зараз злетить. 

Він дуже вчасно зробив себе важчим. Він зробив так, бо це було змагання, справді, бо він не любив бути на боці того, хто програє. Крістофер був не проти побачитися з Матусею. Але також дуже сильно сподівався, що Татко не помітив ті величезні вибоїни, що залишили його ноги просто за воротами. 

По інший бік воріт вітер вщух. Татко пригладив волосся і подзвонив у дзвоник на дверях. 

— Ага! — вигукнув Доктор Поусон із крісла, поки Марі-Елен відчиняла двері. — Трапилася очікувана неприємність, я бачу. Чанте, зроби мені ласку, підіймися нагору і почитай моїй мамі вголос, а я поговорю з твоїм татом. 

Крістофер піднімався сходами так повільно, як насмілився, сподіваючись почути, про що мова. Усе, що він вловив: «Я був на зв’язку цілими днями впродовж тижня, але вони все ще не…» — після цього двері зачинилися. 

Крістофер піднявся нагору і постукав у двері кімнати старої пані Поусон. Вона сиділа в ліжку і в’язала. 

— Заходь і сідай на той стілець, щоб я могла тебе чути, — сказала вона м’яким голосом і м’яко, але пронизливо посміхнулася. — Біблія тут, на столі біля ліжка. Можеш почати спочатку Буття, дитинко, і подивимося, як піде. Я гадаю, переговори займуть час. Такі речі завжди займають час. 

Крістофер сів поруч і почав читати. Він загубився між людей, які породили інших людей, коли МаріЕлен увійшла з кавою й печивом й подарувала йому жадану перерву. За десять хвилин стара пані Поусон узяла своє в’язання і сказала: 

— Читай далі, дитинко. 

Крістофер добряче вгруз у Содом і Гоморру і вже почав втрачати голос, коли стара пані Поусон схилила сиву голову набік і сказала: 

— Тепер зупинися, дитинко. Вони хочуть, щоб ти спустився в кабінет. 

Із величезним полегшенням і зацікавленням Крістофер поклав Біблію й метнувся на нижній поверх. Татко і Доктор Поусон сиділи один навпроти одного в захламленій кімнаті. Мотлоху в ній було ще більше, аніж будь-коли за минулі тижні, оскільки її було завалено уламками годинників і декору з усього будинку, що