Читати книгу - "На твоєму боці, Уляна Пас"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Виявляється, Ліза вміє нас з Даном розрізняти. А це вже цікаво, адже до неї це нікому не вдавалось.
Ліза
На щастя, мені вдається втекти. Серце гупає об ребра, наче збирається їх пробити, а руки тремтять. Який же Ян все-таки мерзотник! Вирішив видати себе за брата і скористатися моєю наївністю!
Не шкодую, що дала йому по… поміж ніг. Він на це заслужив! Буде знати, як грати з моїми почуттями.
– Де ти ходиш? – у коридор виходить тато, який, мабуть, уже й не сподівався мене побачити.
– Загубилась, – бурчу і повертаюся за ним у зал. Двері зачиняються, і я почуваюсь у безпеці.
Чесно кажучи, мене трохи напружила ця гра з Яном. Дотики до його шиї викликали мурах у мене на шкірі. Ми були так близько одне до одного, що ще б трохи – і весь мій план міг провалитися. Добре, що я стрималась. Згадала, що він просто грає зі мною, і помстилася.
– Ти мене чуєш, Лізо? Я вже втретє тебе кличу, – голос тата повертає мене в реальність. – Що з тобою відбувається? Ти зовсім мене не слухаєш.
– Кажи, що хочеш, і я піду, – мене не цікавить їжа, яку, мабуть, уже давно принесли офіціанти. Виглядає апетитно, але я дивлюсь тільки на тата.
– Я хочу, щоб ти стала моєю донькою офіційно. Документи вже готуються.
– Так, стоп! – кричу і відчуваю, як наростає роздратування. Та що це за день сьогодні такий? Чому всі грають за власними правилами, а моєї думки ніхто не питає? – Я проти, і ти це знаєш!
– Тоді я зроблю це проти твоєї волі, – злиться тато.
– А як же твоя дружина? Діти? Вони підтримують таку твою ідею?
– Підтримають, – сухо відповідає тато, а я розумію, що вони навіть не в курсі. Татко зовсім не вміє брехати. – У них немає іншого вибору, ти – моя донька.
– Скажи чесно, навіщо тобі це? – питаю прямо. – У тебе чудове життя. Дружина, двоє дітей. Ти ж сам розумієш, що я в цю картину зовсім не вписуюсь. То навіщо ти це робиш?
– Лізо, ти багато чого не знаєш. Я обіцяв твоїй мамі, що подбаю про тебе після того, як вона…
– То все через обіцянку їй? – злюсь. – Не тому, що я тобі важлива. Просто обіцянка…
– Це не так, Лізо. Ти можеш просто вислухати мене? – тато також злиться, але мені байдуже. Я встаю з-за столу і хочу негайно піти звідси. – Хочеш ти цього чи ні, скоро ти станеш моєю донькою офіційно. Мої юристи вже працюють над цим.
– Навіть якщо в моїх документах буде твоє прізвище, це не означає, що я вважаю тебе своїм татом. Цим ти проблему не вирішиш. Ми з тобою чужі люди. Були такими й будемо!
Швидко йду до виходу і, не прощаючись, залишаю зал. Ноги самі несуть мене коридором, а коли опиняюсь на вулиці, вдихаю повітря на повні груди. Дуже сподіваюсь, що з татом не зустрінемось найближчі років сто. А він відмовиться від ідеї зробити мене своєю донькою офіційно.
Йду через стоянку до зупинки, яку бачила, коли ми приїхали сюди, і зовсім забуваю про те, що в ресторані досі може бути Ян разом із братом. Спортивного автомобіля Дана не видно, зате BMW Яна досі тут. І не лише автомобіль, але і його власник на місці.
Бачу, як Ян виходить на вулицю з автомобіля, і його погляд трохи мене лякає. Розумію, що він бажає помсти, але зараз я на це не налаштована. Хочу в гуртожиток і відпочити від усього цього. Зустріч з татом добряче вибила мене з колії.
– Знову тікаєш? – питає Ян, зупинившись навпроти мене. – А за мою підбиту гордість ти відповідати не збираєшся?
– Підбиту гордість? – фиркаю та опускаю погляд на його пах. – Дуже смішно.
– А мені – ні. Досі боляче, – хмуриться. – То як збираєшся спокутувати провину?
– Ну… – помічаю, як з ресторану виходить водій батька, і, не вигадавши нічого кращого, хапаю Яна за руку. – Відвезеш мене в гуртожиток? Заодно і про спокуту поговоримо!
– Ти серйозно? – Ян явно не розуміє, що зі мною відбувається. Я ж лише киваю на знак згоди й, відпустивши його руку, сама йду до BMW. Під прямим і трохи ошелешеним поглядом Яна сідаю всередину і зачиняю двері.
Саме в цей момент з ресторану виходить тато і йде до свого автомобіля. Видихаю полегшено, тому що він мене не помітив, а вже через секунду за кермо сідає Ян.
– Інколи у мене таке відчуття, що у тебе не все в порядку з головою, – бурчить невдоволено.
– У мене так само. Не переймайся, – хмикаю і пристібаю ремінь безпеки. Дуже сподіваюсь, що це не чергова моя помилка – заховатися від тата в автівці Яна. Хоча… навіть якщо і чергова, думаю, що гірше, як є зараз, уже не буде.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На твоєму боці, Уляна Пас», після закриття браузера.