Читати книгу - "Нестерпний бос. Наречений за контрактом, Астра Вєєр"

Кирило

Помічниця мені дісталася дика. На дотики реагує з обуренням, відразу шипить. Зараз взагалі забилася у кут кабінки, склала навхрест руки на грудях і напружено стежить за мною, таким нахабним збоченцем.

Хм-м... от цікаво, як вона з колишнім проводила час? Гуляли за ручку або питали дозволу перед тим, як обійнятися? Ні, я б цього не робив. Зрозуміла справа. Прямо в ліфті затиснув би її та змусив кричати моє ім'я.

- Вікторіє, нам доведеться торкатись один одного, - не думав, що колись про це буду розмовляти, а не діяти. І найдивніше, не бачу захоплення.

- Я розумію, - моя загнана у кут фіктивна дівчина здригається.

- Доведеться репетирувати і це. Ти дикунка, Вікторіє. А повинна мені в рота заглядати і чекати, коли я на тебе нападу.

- Що?

- Створювати таке враження, - уточнюю, поки вона не впала.

- Непристойно при людях, Кирило Олексійович. Ви повинні тримати себе в руках.

- Так-так, щось таке пригадую на корпоративі.

Хай там що, мені подобається, коли помічниця спалахує червоним рум'янцем.

У конференц-залі ми з'являємося з невеликим запізненням. З усіма вітаюся. Начальство відділів з цікавістю втупилися на ту, з ким сьогодні з'явився.

- Прошу вибачення за затримку. Відразу хочу вам представити Вікторію, - виштовхую дівчину вперед. - Вікторія моя помічниця і ми офіційно зустрічаємося. Не хочу розмов за спиною, краще я вам сам повідомлю. Якщо хтось її образить, то... Краще вам не знати, тож, не ризикуйте.

- Кирило! Ми з іншої причини зібралися, - на чолі столу гнівно гарчить батько.

Брат закрив руками окуляри, сховався від ганьби сім'ї. Та мені не звикати, адже комусь треба бути у центрі уваги. Решта учасників наради навіть привітали. Крім Кіри, вона влетіла до залу після нас і довго виправдовувалася під сердитим поглядом генерального директора.

Після наради батько затримує мене. Біситься і навіть не приховує.

- Ти що влаштовуєш? Набридло з помічницями у своїй приймальні займатися розпустою? Вирішив тепер це робити на публіці?

- А тобі не набридло бачити в мені помилку бездоганних генів Бєльських? - нападаю у відповідь. - Вікторія для мене більше, ніж просто помічниця. Може, я в ній бачу матір своїх майбутніх дітей!

Батько напружено сопе.

- Припустимо, ти вирішив стати розсудливим. Тоді чому не раніше, а зараз? Схоже, на спробу уникнути поїздки на відкриття заводу.

- Ти теж з мамою почав стосунки для цього? Якщо так, то мені нічого тобі сказати. Крім поїздки є ще варіант, послати всіх до біса разом з бізнесом.

Роблю ображений вигляд і рішуче крокую до виходу.

- Кирило, почекай! - кличе батько.

Озираюся, не кажучи ні слова.

- На вихідних привозь до нас Вікторію. Ми спробуємо її краще пізнати.

Киваю. Виходжу, роздратовано гримнув дверима.

Вони спробують! Ніби я кролик якийсь, бо мені взагалі вірити не можна. А якби я, справді, налаштувався на серйозні стосунки. Ну хто з адекватних дівчат витримає підозри моєї родини?

- Йдемо, - на ходу кажу помічниці, і вона біжить слідом.

- Як пройшло? Ваш батько не повірив?

- Сумнівається. Ну як завжди, коли щось не по його.

- Як будемо переконувати?

Зупиняюся. Завзяття Вікторії похвально, мабуть, хвилювалася, поки чекала на мене. Їй потрібні гроші, а мені моє крісло в компанії. Все чесно. Головне, щоб у кінці мої плани не обламалися.

- Переконувати доведеться, ще й як доведеться. Особливо тобі. На вихідних ми поїдемо до батьків.

Вікторія ахає, широко розкриваючи очі. Помічаю, що під час сильних емоцій її сірі зіниці темніють, стаючи схожими за кольором на грозові хмари.

- Ми разом вирушимо до ваших батьків? Так скоро?

- Доведеться поїхати. І, можливо, з ночівлею.