Читати книгу - "Контракт на любов, Дарина Міс, Уля Сер"

Ну що все, готово... 

Підходжу до його дверей та легенько стукаю. Чую кроки за дверима і ось вони відчиняються... 

Перед мною стоїть Денис… У всій красі, наскільки це можливо.

Чорт, раніше я не помічала що йому так сильно личать костюми. Біла сорочка облягає його шикарне тіло. Тут я розумію, що просто стою з відкритим ротом і пожираю його поглядом. Треба щось сказати, Емі, бо виглядає дико... 

– Привіт. Вибач, що прийшла раніше, просто я вже зібралась і не хотіла сидіти сама. Краще я піду, почекаю поки ти будеш готовий, –  я розвертаюсь і хочу йти, як раптом Денис хапає мене за руку та розвертає до себе. 

– Все гаразд, ти можеш зачекати мене тут, у номері. Я тільки одягну піджак, – промовляє він пошепки, і я розумію, що, чорт побери, мене заводить тембр його голосу. 

Ми заходимо у номер, а він і досі тримає мою руку. Це так приємно і дивно одночасно... 

Ми перекидаємось поглядами, і коли в одну мить разом розуміємо, що це виглядає дико, відпускаємо руки одне одного. 

Кидаю погляд на ліжко, у якому прокинулась цього ранку. Так, треба зупинитись. 

Я сідаю на диван і починаю розглядати кімнату, аби не згадувати про те, що відбулось цієї ночі. 

Декілька хвилин і Денис вже готовий. 

Ми разом виходимо з номера і йдемо до стоянки. 

І ось ми вже їдемо у будинок Бергера. У машині панує напружена тиша... Щоб там не було, і як би ми не були впевнені що все що відбулось є нормальним, та все ж ми відчуваємо певний дискомфорт поруч одне з одним. 

Чорт, а ми ж повинні грати в цю гру цілий рік. Оце влипла. 

Ось ми під'їжджаємо до будинку того самого німця. Так, живе він не скромно. 

Виходимо з автомобіля, і Денис бере мене за руку. Хм, він вживається в роль ще краще за мене. 

Тільки-но стукаємо у двері, як Бергер у ту ж секунду відчиняє двері. 

– О, я-я, вітати вас у себе вдома, панове. Радіти, що можу бачити вас разом, – просто з порогу кидається на нас цей німець.

– Вітаю, пане Бергер. Дякую за запрошення, – Денис розпочинає нашу виставу, - ми з нареченою раді побувати у вас в гостях, – цілує мене у щічку. Блін, я до такого не готувалась. Якісь дивні відчуття з’являються.

– Нареченою?

– Так-так, – підхоплюю я. –  Я Емілія, можна просто Емі, рада знайомству. Прошу вибачення за свою поведінку на презентації нашої колекції, була під емоціями.

– Я радий за вас, пане Громов. А що ж послужило такій поведінці вашої Емілії? – і той Бергер хитро усміхається. От же ж, не проведеш, правду казав Ден.

– Ви навіть не уявляєте, я і сам спочатку не зрозумів. Виявляється, це була сцена ревнощів. Мені самому було важко дізнатися за що отримав на горіхи від цієї красуні, – після його слів мені стає ніяково. В якусь мить з’являється бажання, аби це було реальністю, а не лише безглуздою грою.

– Так, пане Лукас, ми жінки – дуже ревниві особи, – говорю я, а той клятий німець починає відкрито сміятися. Чорт, що я не так зробила? Мене Денис зараз вб'є, якщо не те щось ляпнула.

– Ой, Денисе, я вам дуже співчувати. Повірте, я мати таку ж дружину, але все одно до нестями кохати її. Такі як ви кажете сцени, у мене ледь не кожен день. Тому, розумію ваш запал, Еміліє, і ваше здивування, Денисе.

– Так, незручно трохи вийшло.

– Це дрібниці. Нумо переходити до наш партнерства.

Хух, здається все пройшло на ура. Я вже думала не зрозумію тієї ламаної української того німця. Бачу як Денис просто розливається у посмішці, і обіймає мене за талію. Все тіло покривають мурашки, але намагаюсь не подавати знаку. Ще не вистачало, аби він зрозумів, що якимось чином хвилює мене.

Декілька хвилин і ми розпочинаємо наші переговори. Ці двоє обговорюють, а я підтакую, все ж таки про цю колекцію я знаю все від "А" до "Я". Минуло пів години та, здається, ми домовились про співпрацю на вигідних умовах для обох сторін. Ну все, можна видихати.