Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"

ЗМІЙ

- Адепте Валеріан, чого ви повисли на турніку, як ганчірка? - питаю я голосніше, ніж хотів, бо дістав мене цей королевич. -  Не можете більше підтягнутись, звільніть снаряд. Не треба так кривитися, просто розтисніть долоні.

Адепт Валеріан, спадкоємець королівства Крижополіс, чи як його там, вперто не відпускає руки й звивається, але все одно не може підтягтися.

Фон нагадував, щоб я його не сильно ганяв. Королівству Ружени  не потрібні сильні й освічені правителі поряд з кордонами. Та я і не збирався. Хоч неосвічений дурень з ініціативою - теж не подарунок, як намене.

Але куди він так палко дивиться. Наче ж тут не видно його нареченої?

Оу. На адептку Тян, що принесла мені послання від Ружени він витріщився.  Яка неповага до адміністрації. Чи повага. Секретар ректора - це ж адміністрація? 

Цікаво - він не хоче соромитись при ній, чи боїться сплигнути? 

Моя секретарка дуже дивно діє  на адептів. І не можу сказати, що їх намагання показати при ній найкращий результат мене радує.

От самі посудіть - в реальному бою адептки з ними не буде. Враження справляти буде ні на кого.  І тоді що, лапки складуть?

Та отож.

Але не мені б сварити адепта Валеріана. Він майбутній король і нікчема.

А я дракон і воєнний вождь. І досі не можу наважитись на відверту розмову з адепткою. 

Ружена в приватній бесіді підтвердила мої підозри. І Фон проекзаменував Тян, І сама Ружена мала з нею тестову розмову. 

Фон звісно не може мати вирішального голосу. Але і він завіряє, що адептка не звідси. З того обривку думки, що він у неї вкрав, буцімто можна зробити висновок - вона захищена від крадіжки думок, хоч не від такого аса, як фон. Але найдивніше не в цьому, а в тому, що вона одночасно вважає цей світ своїм. Хоч народилася не тут. Хіба таке може бути?

І Ружена каже, що дівчина мислить і поводиться як людина, що знає більше, ніж може бути доступне місцевій дівчині традиційного виховання. 

Та я й сам це помічав.

Її впевненість в тому, що жінка може сама на себе заробляти без сім'ї, зовсім не характерна для цього світу.

Та якщо спитаю прямо, а вона скаже, що я помиляюся, моя остання надія згасне.

І я навік залишуся Ректором в  цій провінційній академії відсталого світу. 

Без пари, зоставивши матір думати, що я десь лежу вбитий, і птахи з гострими крилами викльовують мої очі.

- Адептко Тян,чого ви на мене так дивитесь?

-  Ненаважуюся потривожити ваші вчені роздуми, пане ректоре. Але якщо ви уже до всього додумалсь - чи я можу вас попросити, пане ректоре, перервати страждання цього адепта? Щоб він не мучився. Бо у мене папери на підпис.

- Ну якщо ви так просите, адептко Тян.

З яким задоволенням я б прибив цього нікчему, щоб не мучився, та не можна прибивати спадкоємців престолу. Це порушить політичну рівновагу світу.

- Адепте Валеріан. Я ставлю вам залік. Умовно . За наполегливість. Вільні. Всі на пробіжку. Двадцять кіл по стадіону, і в душ.

- Пане ректоре, можна питання?

- Якщо про те, щоб я натиснув авторитетом на декана факультету побутової магії або ще на когось, і вам поставили залік, гм, за наполегливість, як цьому адептові, то ні. Ви не майбутня королева. Вам треба мати справжні знання й навички.

От вона знову червоніє. 

Нетактовно казати, що їй не бути королевою. Але ж низький рівень магії й незбагненна принциповість у питанні збільшення золотих запасів - то вирок для кандидатки в королеви. Хоч той же Валеріан би взяв її за себе, якби не тупив. І хоч хтось в його родині був би гарним правителем. Але це не реально…

- На цей раз не про те, пане ректоре. - вириває мене з роздумів голос Тян. -  Я багато думала перед сном за вашим наказом. Не про вас, пане ректоре. І я ж правильно зрозуміла, що двом адептам академія дозволяє отримати диплом без знань і навичок? І що це не корупція, як мені здавалося, а державна політика?

- Адептко Тян… - не думала вона про мене, а краще б думала, бо зараз всю конспірацію розвалить. -  Якщо ви вирішити тиснути на мене шантажем, то нічого не вийде.  Її величність і професор Ешенбах не підтвердять ваших здогадів. А оті адепти - вони  вам не повірять, якщо ви захочете їм про це розказати. Один скаже, що то у вас заздрість. А друга - що ревнощі. Ви що думали,  тут дурники сидять з айк'ю в п’ять балів? Згадані вами адепти поповнили казну хабарями. Які шановні викладачі взяли виключно з дозволу її величності. І не дивіться на мене так. Ви правильно здогадалися. Вам доведеться вчитися. Її величність особисто наказала не робити вам послаблень. Бо ви дуже талановита надія Академії.

Великі зелені очі моєї секретарки наповнюються сльозами, широкий рот некрасиво розтягується. Ненавиджу дівочі сльози. Але що робити. Я теж умію в шантаж.

- Я не послухаюся її величність, хоч за це мені загрожує щось дуже загрозливе. І жахливе. І все ж залік з політології я вам поставлю авансом. Як змовник змовникові. Але побутова магія - вам її не здати, хоч три калюжі наплачте перед панною деканом. І ви про це самі в курсі. Ще питання?

- Ще одне, пане ректоре.  Це було прихована пропозиція відробити натурою?

До чого ж приємно мати справу з тямущою дівчиною, ще й такою підкованою в політиці й дипломатії.

- Приблизно, адептко Тян. - кажу я суворо. - Це була пропозиція взаємовигідного обміну. Ви мені - відрядження й виконання доручення в одному далекому світі. Я вам - збереження таємниці вашого немісцевого походження й можливість перездачі за більш сприятливих умов.

- Он воно як. Ви сказали - змовник. Тобто ми з вами готуємо державний переворот? Пробачте, не вірю.

- От зараз мені було образливо, адептко. Я що, не можу зробити державний переворот? Ви такої поганої думки про мої можливості - з чого б це? Та я, щоб ви знали… От ви пам’ятаєте про Таунсед?

- Про який Таунсед, пане ректоре?

- Та отож. То я його. І пам’яті не залишилося там, де я пройшов свого часу. А ви кажете, що я не можу…