Читати книгу - "Аметистовий браслет для Аглаї, Катерина Федоровська"

Аглая вирячила свої й так великі волошкові очі та не могла зрозуміти, як таке взагалі можливо.

Проте вона помітила, як сукня її мнеться, ніби до колін щось ближче притулилося. А потім налякана графиня відчула, як ніжно ковзає незрима рука по її зап’ястку, стискає легенько лікоть і торкається вище плеча, погладжує гостру ключицю. Навіть ця ситуація, коли її торкався чужий чоловік, не збентежила її, адже цього чоловіка вона просто не бачила. І була занадто шокована, щоб відчувати якийсь сором.

А потім браслет почав підійматися в повітрі та застібнувся сам. Ну, найімовірніше, його невидимий власник застібнув на своїй руці. Касій же проявлявся повільно, набуваючи матеріальної подоби. І ще повільніше, немовби розтягуючи задоволення, звабливий чоловік відхилявся від неї.

Аж рота відкрила від здивування. І змогла лише прошепотіти:

- Я втратила розум. Це мені ввижається.

- О, ні, крихітко, ти – цілковито здорова, - не погодився з нею Касій. -  Просто так завжди реагують на магію ті, хто з нею не знайомий.

Усе одно вони сиділи занадто близько, аж відчувала тепло й приємний, манливий запах цього чоловіка. Він був живий, реальний, але ж що то за мара трапилася хвилину тому?

- Це магія острівного племені тьхі-чу. Я б розповів тобі детально про це плем’я, про їхнього шамана Девдана й про роль шанованого графа Едуарда у цій ганебній історії. Але боюся, що навіть години нам з тобою не вистачить. Ти можеш почитати про це сама. У бібліотеці на нижній полиці, біля самого вікна, є сховок. Там Едуард зберігав свої записи. Спробуй відкрити його й почитати. Шукатимеш про плем’я тьхі-чу, про їхній зв’язок із духами. Дізнаєшся про магію та надзвичайні можливості, якими, виявляється, можуть володіти люди. Скажу лише одне, найважливіше. Мій нелюбий вітчим спокусив доньку цього шамана, Едду, й вона викрала для нього стародавню реліквію, аметистовий браслет.

- Ось цей ось, що в тебе на руці? – уточнила Аглая.

- Ні, крихітко, цей браслет – це жалюгідна підробка, яка не має такої сили, як оригінал. Браслет, що в мене на руці, Едуард зробив сам. Він все ж таки був доволі талановитим і, відвідуючи той острів, живучи там якийсь час, зміг здобути певні знання та навички.

- А оригінальний браслет у…, - здогадалася вже Аглая про страшну таємницю Адама.

- Так, реліквія тьхі-чу саме на руці в Адама, - підтвердив Касій.

- Адам теж такий, як і ти. Він може бути невидимим, - вже не питала, а стверджувала приголомшена графиня.

- Саме так, розумна дівчинко. Без браслета він також буде невидимий. Викрадена дорогоцінність дісталася улюбленому сину. І звісно, Адам її ніколи не знімає. А нам на трьох дістався один браслет-підробка, який ще й значно слабший і потребує напилення.

- Потребує чого? – думки хаотично крутилися в голові, навіть не зрозуміла спершу Аглая, що таке напилення.

- Коли Едуард створював підробку, то використав хоч і магічний аметист, з того самого острова в Індійському океані, однак не з храму духів. Бо в цей храм духів неможливо потрапити сторонній людині. Тож для того, щоб підробка була дієвою, її треба напилювати магічним каменем, оригінальним. Я не знаю практичного механізму цієї процедури, це робить Адам. На третьому поверсі в лабораторії є якийсь вигаданий Едуардом пристрій, за допомогою якого можна напилювати підробку, заряджати її магією. І тоді наш браслет також має магічну силу на деякий час і ми повертаємо своє фізичне тіло. По черзі, зрозуміло, але вже звикли. Найдовше протягом доби браслет носить мати, бо ця невидимість дуже негативно впливає на її психологічний стан.

- Але ж як?! Як таке могло із вами усіма трапитися? – бідкалася Аглая. Це було важко осягнути, зрозуміти й, звісно, прийняти.

- Коли шаман Девдан дізнався, що чужинець, який називався другом, не просто поцупив рідкісну реліквію, а ще й забрав із собою його вродливу дочку Едду, то вирушив слідом за ними. До речі, саме Едда винесла браслет із храму, бо ж Едуард не зміг туди потрапити. Не питай мене, як дикуну вдалося дібратися аж у наші краї, застосовував якусь магію, певно, пошуку фізичного тіла, можливо, по крові. Едда – його кров, знайшов її якось. Та коли Девдан дістався до нашого маєтку, його доньки вже тут не було. Зараз розповім тобі, як це сталося. Ти не втомилася від моїх оповідок? – спитав так раптово Касій. Хитнула головою Аглая, мовляв, «ні».

І оповідач продовжив:

- Після повернення з острова Едуард спочатку поселив її у місті, купив навіть дім для неї. Але ти уявляєш, що значить привезти дикунку, яка ніколи не жила в цивілізації, у місто. Вона декілька разів потрапляла у халепи. Довелося вирішувати справи з місцевим поліцмейстером. Тому через якийсь час він був змушений забрати свою коханку в маєток. Мати була розлючена. Едуард  намагався переконати її, пояснити, що дівчина – виняткова знахідка, що її треба берегти. Вона володіє унікальними здібностями. Як і її батько, Едда вміє розмовляти з духами. І нібито навіть здатна переселяти душу з одного тіла в інше. Едуард свято вірив у її магічні можливості й запевняв маму, що буцімто між ними й немає нічого. Але це була брехня. Бачила б ти, як він дивився на неї. Сивина в бороду, біс в ребро. Едуард закохався у цю юну німфу, безперечно. Проте ситуація була критичною. Мати щодня влаштовувала скандали й жити так стало неможливо. Едуард викликав свого друга, барона Крісовського, й той забрав дикунку до себе на деякий час, поки не вирішить граф Едуард свої сімейні негаразди. Тож коли Девдан завітав у гості, його дочка якраз напередодні покинула маєток. Він застосував якісь свої чари, якесь закляття щодо прислуги, бо нас ніхто не попередив. Це було у камінній залі, крихітко. Якраз уся сім’я зібралася за чаюванням. Едуард хотів повідомити якусь новину. Мені здається, що він хотів розлучитися з матір’ю і окреслити наше життя після цього розлучення. І лише почав свою філософську промову про кохання, як до камінної зали зайшов шаман.  Я чудово пам’ятаю кожне його слово, хоч це й було рік тому. Девдан спитав, де його дочка. Едуард сказав, що у них кохання і вона сама не хоче повертатися. Ти уявляєш, у присутності законної дружини таке базікати. А шаман промовив: «Ти забрав у мене найцінніше – мою дитину. Я ж позбавлю тебе усіх, хто дорогий тобі. Ти прив’язав мою Едду до себе і позбавив її домівки, я ж прив’яжу твоїх близьких до цього дому й вони не зможуть вийти за коло. Вони не покинуть цей дім, поки прокляті мною. Ти залишишся живим. Вбити тебе – це слабка помста. Я хочу, щоб твої рідні страждали та змусили тебе жалкувати про скоєне.  Я не бачу свою дитину поряд із собою, тож і ти своїх дітей не бачитимеш». І після цих слів він дістав із торбини якийсь порошок і жбурнув у всіх нас. Магія подіяла на всіх, окрім Едуарда, бо в нього був браслет. Але уяви собі, у тебе є цінна річ, про яку ти так мріяв і здобув її, а твої рідні натомість розчинилися у повітрі. Едуард закричав, мов поранений звір, скинув той браслет, жбурнув у Девдана. Шаман лише розсміявся: «Ні, дорогенький, повернеш мені доньку, тоді я й зніму своє прокляття. Ти ж так хотів здобути цю цяцьку, володій тепер нею. Магія тьхі-чу дозволить мені створити ще такий браслет. А от у тебе нічого не вийде. Живи з примарами». І вийшов геть. Хоча шаман помилився, Едуарду вдалося створити одну копію, проте не такої сили. Браслет-підробка, на жаль, не може подолати магічну прив’язку до будинку. Тож виходити з дому може лише Адам зі своїм браслетом. Довелося вигадувати легенду про те, що ми всі загинули в подорожі. Бо якось дивно, куди зникла відразу вся сім’я. Тож бачиш, які справи, крихітко!