Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

– Чорт забирай! – якось недобре посміхнулася водійка і, вдаривши по газах, направила машину вперед, просто на чоловіка.

Та він і не думав відступати. Дощ заливав скло, але в прорізах, які щомиті очищали  працюючи двірники,   було видно спотворене злістю обличчя.

– От виродку! – процідила водійка і міцно стиснувши зуби, без жодних докорів сумління, штовхнула переслідувача бампером. 

Чи то так вдало штовхнула, чи то справді знала, що робить. Чоловік повільно осів на землю, та так і залишився сидіти посеред розкислого снігу.

Машина здала назад, потім знову рвонула вперед, об'їхала його, обдавши снігом і багнюкою, і понеслася дорогою до центру міста.

– Чого від тебе хотів цей виродок? – спокійно запитала водійка, подивившись на Інгу, яка все ще безвольно напівлежала на сидінні.

– Не... е... знаю... ю, – запинаючись, пробурмотіла та.

– Зрозуміло! Тобі потрібно обсохнути і випити чого-небудь, тоді розповіси нам, що сталося, – водійка  простягнула руку до сидіння, дістала ремінь безпеки і пристебнула ним Інгу, – так краще. Поліції нам ще не вистачало... Я –  Олеся, а ти хто?

– Інга, – її дихання потроху заспокоювалося, а серце вже не калатало як скажене.

– Тобі доведеться нам усе розповісти, – переконливо промовила Олеся і трохи обернулася назад, – Ліко, у нас там десь баночка сидру завалялася... Дай-но її сюди!