Читати книгу - "Пазурі Дракона, Kira Night"

Частина 21. Отрута василіска

Коли ми відлетіли від комплексу, я задала координати бази Джая, поставила глайдер на автопілот і встала з за штурвалу. Видовище було сумне, всі перевертні були отруєні аконитом, регенерація багатьох відбувалася дуже складно. Швидко відкривши медичний відсік я дістала коробку з ампулами та шприцами. Підійшовши до столу я поставила ящик і набрала в один із шприців зелену рідину.

Хлопці, вибачте, буде боляче, але так треба.. - сказала я і вколола першу дозу Рексару. - Тримайте його міцніше!

Чоловік злегка скривився, потім його очі спалахнули, він завив і голосно загарчав, а тіло було на межі трансформації.

Що ти йому вколола? - спитав Джаред, ледве утримуючи свого командира. Отруту василіска. - відповіла я, дивлячись як Рексар випускає ікла та пазурі. Що? - загарчав Джаред, але одразу ж сильніше притиснув Рексара до крісла. - Вирішила не залишати нас вмирати в підземеллі, а вбити на своєму кораблі? Заткнися та дивись. - загарчала на нього я.

Дивитись і справді було на що. З носа і рота Рексара полилася цівками синя рідина, він закашлявся, а рани на тілі швидко затяглися.

Отрута василіска найшвидший спосіб вивести аконіт із організму. Без нього до бази ви долетіли б трупами. - серйозно сказала я, набираючи нову дозу. - Джареде, твоя черга.

 

Долетівши до бази я приземлила свій глайдер в ангарі і викликала Руслана з медиками по браслету. Хлопці трималися бадьоріше, ніж я очікувала і потихеньку виходили з корабля. Провівши їх поглядом я вимкнула всі системи, заблокувала двері, щоб на мій корабель ніхто не ліз, і вийшла слідом.

Як вони? - підійшовши, спитав у мене Руслан. Жити будуть… - відповіла я, спостерігаючи як медики оглядають одну з найкращих команд найманців.  Я підслухав дещо.. - тихо сказав мені тренер. - Вкурсі, що ти садистка, живодерка і взагалі притрушена?  А, так це не новина. - розсміялась я. - Нічого, скоро попустить. Пару днів відпочинку, настоянка з полину і будуть на ногах. Настоянка з полину? А може, ще до бабці їх відвести, порчу яйцями викатати? - засміявся чоловік. Довірся мені, Руслане. Не в моїх інтересах робити їм гірше. - відповіла я і пішла разом з командою на базу.

 

Дійшовши до своїх апартаментів я зачинила двері, і накульгуючи пішла до столу. Знявши спорядження і діставши з рюкзака ефеси Рексара, я закинула їх у герметичний бокс і підключила капсулу з отрутою василіска на розпилення. Пройшовши в спальню і просто впавши на ліжко я відразу заснула.

 

Прокинулася я від галасу через пару годин і невдоволено розплющила очі. Галас йшов явно із холу.

Кого чорти притягли?! Дайте поспати! – прогарчала я.

Галас стих, потім почулася лайка і двері в мою спальню прочинилися, а з них визирнув Рексар, за яким спостерігали найманці з холу.

Пробач, що розбудили. – ніжно сказав чоловік. Та, вже неважливо .. - невдоволено буркнула я, встала, одягла спортивний костюм і вийшла в хол. Більшість врятованих перевертнів мирно спали, один копався в холодильнику, а ще двоє дивилися на мене. - Ви що тут робите? Нууу… - Рексар потер голову. - Хлопці сказали, цитую: “Ми від нашого Диявола-Хранителя ні на крок і залишатись в лазареті відмовляємось!”. А до тебе було не додзвонитись, тож було прийнято колективне рішення прийти сюди. Зрозуміло.. - я потерла перенісся і підійшла до Майка, що рився в моєму холодильнику. - Що ти шукаєш? Гмммм.. шоколад. У тебе завжди десь заховано. – чесно відповів він. А ти туди клав, що шукаєш? - з усмішкою запитала я і помітивши що чоловік пожурився дістала шоколадку з шафи. - Тримай. - і ще трохи подумавши, обернулася до Рексара. - Стривай, ти сказав Янгол-Хранитель? Ні. - з усмішкою відповів Рексар. - Диявол-Хранитель! Це на порядок крутіше. Так, щось в цьому є.. - сказала я, оглядаючи кімнату зі сплячою командою. - Гаразд, я спати, до ранку мене не чіпати.

Повернувшись, я знову лягла в ліжко, але заснути більше не змогла. В голову ліз сон, від якого мене розбудили галасуючі перевертні. Сон, де ми знову були разом у нашому будинку на острові, в саду якого росли персики, а перед будинком був пляж. І він. Кохання всього мого життя про яке я намагалася не згадувати.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍