Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Нагадую про телеграм канал де я всіх чекаю)
https://t.me/books_MR2060
або
вводите у пошуковому запиті
Books_MK
- Ти зустрічалася з Кирилевським. - сказав я дівчині а вона заклякла біля умивальника.
Пройшла, мабуть ціла вічність а насправді хвилина.
- Так. - сказала вона піднявши голову і подивилася на мене.
А зараз? Що сталося між ними? А можливо…вони і досі разом? Я не встиг поставити запитання бо Каміла пройшла повз мене.
- Я спати. Поводься тепер, будь ласка, тихіше.
Я не встиг нічого сказати, бо вона просто зайшла у свою кімнату і почувши легкий скрип ліжка, я зрозумів що вона лягла спати. Глянувши на годинник я зрозумів що Стас, скоріше за все, іще досі спить. Тому я сів на диван у вітальні і мій погляд затримався над словником. Навіщо його тут? Я точно ним ніколи не користувався.
Та все ж я пропустив його, та вийняв свій телефон. Рука все ж починала боліти при згинах тому я поставив її на коліно а іншою гортав стрічку новин. Потім зайшов у нашу з хлопцями групу.
Maks: Стас, ти ще спиш?
Я здивувався коли відповідь прийшла миттєво
Stasik👻: Слава Богам. Хоча б хтось не спить. А ти на роботі?
Maks: Я в Каміли. Ти зайнятий? Може зустрінемося?
Stasik👻: Мені подобається хід твоїх думок. Приїдеш до мене?
Maks: Окей. В мене ще до тебе запитання є.
Я піднявся і мій погляд зачепився за чорний светр, котрий тепер був у муці. Зайшовши у ванну витрусив його і хоча він частково лишися брудним, але для поїздки у машині мені вистачить. Струсивши іще з свого волосся все борошно вийшов у коридор у светрі та одягнувши пальто тихо зачинив двері і спустившись на низ поїхав до квартири Макса. Телефон завібрував і я відкрив групу паралельно слідкуючи за дорогою
Bik_rok: @ Stasik👻 Насправді не всі мають щастя кожного дня спати до обіду. Я вже у офісі. Макс, ти ж мав сьогодні бути тут.
Maks: В мене вихідний. Стас, звідки Каміла знає твій розмір одягу?
Спитав я про те, що мене мучило.
Я відставив телефон продовжуючи їхати містом, де всі уже спішилися кудись по своїх справах.
Stasik👻: Звідки в тебе така інфа?
Я посміхнувся сам о себе. Ну цей точно не признається. Моя машина вже зупинилася під вікнами квартири Стаса. Я вийшов з машини і швидко зайшов до під’їзду.
- О, ти з дому тікав і натрапив на пастку? Чи можливо вже вживаєш? Я розумію що робота замахує, але ж не настільки. - прокоментував друг вигляд мого светру.
Ми зайшли в середину.
- Відкрив шафку у квартирі Каміли. Упаковка борошна була на краї напевно і впала на голову. - сказав я.
- Ну тепер ясно, звідки інфа що Каміла мій розмір знає.
Я закотив очі.
- Ти скажеш можливо, а не ходитимеш колами.
Друг посміхнувся коли ми сіли на диван. Дивно, що у нього було настільки чисто. Хоча це вияснювало чому він прокинувся так рано. Вчора був звичайний день для мене а для нього прокляття всесвітнє без жодних пригод.
- Ми зустрічалися. - знизив плечима Стас а я перевів на нього вій напевно обурливий погляд. - Що? Ну переспали декілька разів. Мабуть помітила котрогось разу цифру на футболці. Або ж сама вияснила розмір.
Я ледь не скипів.
- Стас, я серйозно.
- І я також. - сказав друг і потягнувся до пачки горішків котрі стояли на столі.
Він вкинув штучку у рот а я не міг відірвати свій погляд від нього.
- Кирилевський, Ти, іще хто? - спитав я.
На обличчі Стаса з’явилася посмішка.
- Ти ревну-у-у-єш? - я закотив очі.
- Чого б це? Вона тільки моя зведена сестра.
Друг посміхнувся.
- Заспокойся. В мене нічого з нею не було. На жаль. Я б хотів, але вона мене в перший же день зустрічі відшила. Ти хіба не…а-а-а, я постійно забуваю.
Я вкотре закотив свої очі.
- За такі жарти і получити можна.
Друг знову посміхнувся.
- Думаю, коли ти все пригадаєш то тобі буде набагато легше.
Я знову напружився. Іще один доказ, що рік був не зовсім простим. Все ж Стас дав мені один з батніків і ми поговоривши іще хвилин з п’ять попрощалися. Я заїхав до кондитерської, де взяв на сніданок два великі круасани , і повернувся до квартири. Напевно, час розтягнувся набагато довше бо була вже пів десята. Каміла уже кружляла квартирою.
- Компенсація за оладки. - сказав я поставивши на кухні пакунок.
Вона примружила очі а тоді підійшла до нього відкривши. Я ж сів на диван і потягнувся до пульта від телевізору.
- Звідки ти знав, що мені подобається шоколад? - спитала вона а я повернув голову до дівчини, котра уже смакувала їжею.
- Це стандартна начинка. Подумав що вона всім подобається. Але не був впевнений, тому інший з полуницею.
- Ну гаразд. Ранішні вибачення прийняті. - сказала дівчина і я посміхнувся.
Вона піднялася і миттю сіла біля мене.
- Будеш? - простягнула вона мені шматок круасани.
Я потягнувся вперед і відкусив шматочок. Дівчина ледь посміхнулася.
- Я ж його кусала перед тобою. - сказала вона.
Я знизив плечима.
- В тебе ж зуби не отруйні.
Через годину ми вже сідали у машину. Дівчина винесла з квартири коробку, в ній напевно було плаття і взуття. Сьогодні Каміла була більш говіркою. Тому половину дороги ми просто говорили а потім вона поросила включити радіо. Я потягнувся до кнопки на панелі. В салоні залунала англійська пісня. Наступні п'ятнадцять хвилин ми проїхали слухаючи радіоведучих.
- Ти справді зустрічаєшся з Кирилевським? - не стримав я свого запитання.
- Зараз ні. І взагалі…чому тобі раптом він став тебе цікавити?
- Просто. Я ж з ним працюю.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Згадай, Мері Горн», після закриття браузера.