Читати книгу - "Подарована Асмодею, Іванна Желізна"

Сидячи на балконі, я вдихаю свіже, трохи прохолодне повітря. Близько години тому почався рясний дощ, краплі якого зараз стікають з широких листків пальм і виблискують на тротуарах. Дивно, але мене вперше не лякає ні гуркіт грому, ні яскраві блискавки. Напевно, тому що думки сконцентровані на одному питанні. 

Що мені далі робити?

Я з ним засинаю, з ним прокидаюся. І так вже близько трьох тижнів, що перебуваю в цій квартирі на самоті. Ні Асмодей, ні його помічник більше не приїжджали. Продукти й потрібні мені речі привозили різні охоронці, які на бесіду не йшли. Я була сам на сам зі своїми хвилюваннями, що помалу змушувало мене божеволіти. 

Хтось би мене запитав, чому я досі не спробувала втекти? Невже мене утримують у неприступній в’язниці? Насправді це все не так. Я можу в будь-яку мить вийти за територію комплексу, а озброєні до зубів охоронці навіть бровою не поведуть. Всім на мене байдуже, бо ніякої цінності я в собі не несу. 

То чому я далі тут сиджу? 

Усе просто, мені нікуди йти. Я ж з дитинства жила по дитячих будинках, за межами яких навіть не бувала. Усе моє уявлення про навколишній світ базувалося на побачених фільмах та інтернеті. Як воно відбувається насправді, я не знаю. 

Зараз, сидячи в розкішній квартирі, я маю на руках тільки кілька комплектів одягу та новенький телефон. Більше нічого. Ні документів, ні коштів. Вийшовши за ворота елітного комплексу, я опинюся сама посеред жвавого Маямі. І що далі? Варто бути реалісткою і погодитися зі словами Асмодея. Не мине й доби, як я опинюся в неприємностях.

Навіть якщо я продам телефон, то матиму на руках тільки кілька сотень доларів. Їх не вистачить на житло, речі та продукти. Мені потрібна робота, але чи потрібна вісімнадцятирічна я роботодавцю? Бідна сирота, яка навіть не має освіти. Про досвід я мовчу. 

Мені залишається тільки гортати різні пропозиції роботи в інтернеті, у надії знайти щось хороше. Але поки я бачу оголошення або шахраїв, або пропозиції пов’язані з торгівлею тілом, які викликають мороз по шкірі. Я ж дивом покинула стіни борделю й останнє, що мені хочеться – знову випробувати долю. Краще вже мити туалети в громадських вбиральнях, ніж знову потрапити в те жахіття. 

Закривши чергову сторінку, всім відомого сайту, де зараз можна гарно заробити вебкам моделлю, я блокую телефон і залишаю його на скляному столику. Сама ж направляюся у сторону ванної кімнати, щоб прийняти теплий душ і хоч трохи розвантажити голову. Бо почуваю себе надзвичайно кепсько.

*** 

Після програшу на виборах губернатора, не було й дня, щоб я міг спокійно спати. Сама думка, що хтось почав гру під моїм носом, змушувала Демона в мені лютувати. Тому я почав ретельну перевірку, щоб вичислити того, хто стояв за підірванням автомобіля. 

Я не вірив тому, що Тайпан причетний до вбивства Мерфі. Хтось навмисно хотів потопити його в моїх очах, щоб я втратив свого найвірнішого помічника. І це було гарною ідеєю, та тільки я не проковтнув наживку. Роки досвіду і прекрасна інтуїція підказували мені, що потрібно копати глибше і не вестися на провокації пацюка. Він навмисно буде намагатися вивести вірних мені людей з гри. 

Але усвідомлення цього все одно не полегшило моє моральне самопочуття. Я не міг ні хвилини приділити своєму відпочинку. Весь час аналізував своє оточення і робив помітки про те, хто мені здавався підозрілим. Щоправда, від такої активності мозок палав і відмовлявся функціонувати повною мірою. Зрозумівши, що так справи далі не підуть, я вирішив трохи розвіятися. 

Тайпан пропонував мені закинутися “чарівними” таблетками, щоб розслабитися і поїхати в бордель Джейкоба. І його пропозиція була дуже привабливою. Та чомусь замість того, щоб скласти другу компанію, я в’їжджаю на територію закритого комплексу, де мене зустрічає надійна охорона.

Я не бачив Нору кілька тижнів. На мене навалилося так багато справ і проблем, що було якось не до цього дівча. Та й охорона постійно звітувала мені, що з нею все добре. Зараз же я маю змогу в цьому переконатися. 

Переступивши поріг, я опиняюся в пустому лофті. Гукнувши Нору у відповідь чую тишу. Демон у мені на диво спокійний, а тому я просто йду вглиб вітальні й помічаю, як тюль розвівається від протягу. Вирішуючи, що дівчина на балконі, направляюся до нього. 

І знову розчарування. Нори немає, але на столику лежить її телефон. Я і не звернув би на нього уваги, якби не почув звук кількох отриманих повідомлень водночас. Мене це зацікавило, бо наскільки я знаю, у дівчини немає ні друзів, ні знайомих, з якими вона могла підтримувати контакт. 

Я відчуваю якусь насторогу, а тому беру айфон, щоб поглянути з ким діалог. Мені щастить, що Нора не встановила паролю, а тому я з легкістю заходжу у месенджер і дивуюся повідомленням від якогось менеджера, який пропонує “неймовірний” заробіток в інтернеті.

— А це вже цікаво.

З листування розумію, що Норі потрібні були гроші, при чому терміново. Але навіщо? Що це дівча вирішило від мене приховати?

Плюнувши на чужу приватність, я заходжу в історію пошуку в браузері й присвистую від різноманіття сайтів. Більшість з них були присвячені пошуку роботи. І все б нічого, якби я не побачив серед них оголошення про вебкам моделінг, що мене дуже розлютило. 

Я не для того рятував це дівчисько з борделю, щоб воно знову шукало собі пригоди на одне місце. Мені потрібні пояснення і терміново.