BooksUkraine.com » Фентезі » Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна"

15
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Дім Солі" автора Світлана Володимирівна Тараторіна. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 178
Перейти на сторінку:
заліз у її

думки та дізнався про зраду. Але вона встигла вихопити й дещо дивне — край

думок самого доктора. Сфена впізнала будинок із карти Мамая, огидне дерево, вкрите колючками, відчула шалене бажання зайти всередину. Ні, вона

помилилася, це були думки Талавіра.

— Це бакаса-матка, з якої взяли манкур для Талавіра? — здивовано

простогнала Сфена.

Ті, хто носив манкур з однієї бакаси, могли відчувати думки одне одного.

Але для чого Белокуну зв’язувати Сфену та Талавіра? Для чого ділитися з

Першою Зіницею інформацією про те, що бачить відправлений в Ак-Шеїх Брат?

— Ні, — Белокун швидко витягнув руку. — Це бакаса тільки для нас із

тобою, щоб ти завжди була під моїм наглядом.

Він не стримався і кинув сторожкий погляд углиб полиць. Вона була десь

там — жаба, що дозволяла йому контролювати Талавіра. І тоді Сфена зрозуміла.

До того, як заразити її, Белокун лазив у думки Талавіра. І тепер під час контакту

з бакасою якимось чином передав її манкуру свої думки. Сфена зробила

несподіване відкриття, що бакаси працювали у два боки: не тільки давали

можливість зазирнути в думки носія манкура, але й відкривали мозок того, хто

торкався жаби. Судячи з реакції Белокуна, він про це не знав.

— Вам це так не минеться, — прошепотіла вона, розтираючи руку. — Не

можна просто так заражати експериментальними засобами контролю.

— І що, розкажеш Язику? — Белокун витяг вологу серветку й ретельно

витер руки. — Не забудь повідомити, що віднині між нами немає секретів.

Личинка бакаси дозволить мені зазирати у твої найбрудніші сни. — Белокун

схопив її за вкушений зап’ясток. — Я пережовував мізки, значно розумніші за

твої. Але якщо ти будеш слухняною, ми потоваришуємо. Для наступного

завдання мені потрібна твоя беззастережна відданість. І ми обоє знаємо, що без

манкура мені її від тебе не добитися. Знайди Мато Дуковача. Потрібно дістатися

Ак-Шеїх до того, як Талавір зайде до будинку.

Талавір. Рятівне золото

Талавір йшов до аіле старійшини. Так називали юрти, що належали всім

родичам Азіза-баби. Там він розраховував знайти жінку, яка, якщо вірити Ма та

Саші Бідному, останньою бачила Рябова. Але несподівано для себе він опинився

поряд із будинком Гєри Сєрова. Ноги наче самі його сюди вивели. Талавір

зупинився навпроти входу й згадав свербляче бажання, яке охопило його під час

божевільної зустрічі потвор. Він мусив зайти в ці двері. Натомість Талавір дістав

карту з колоди Мамая. Це був дитячий малюнок з кривими лініями й

неправильною перспективою, але впізнати було неважко. Мамай зобразив навіть

деякі деталі. На гілці, що була впритул до вцілілого вікна, намалював

проколотого шипом кхартала. Так само, як це було в реальності. Як таке могло

бути, якщо Мамай створив малюнки до Спалахів? Чи бачив їх Рябов і чи так

само помітив збіги?

Талавір відчув рух за вцілілим склом у вікні будинку Сєрова й прискорив

крок. Ґанок скрипнув. Талавір потягнув за бронзову ручку. Двері виявилися

замкненими. Він кілька разів смикнув і відступився. Йому здалося, що хтось

уважно спостерігає за кожним його рухом.

Манкур запульсував. Белокун хотів, щоб він не заходив до будинку. Цієї

миті ручка повільно повернулася. Петлі завищали, і двері прочинилися. На ґанок

вийшов велет Кебап і мовчки поставив перед собою тесак.

— Я Повноважний Старших Братів і хочу поговорити з тим, хто сидить у

тій кімнаті, — сказав Талавір і кивнув на горішнє вікно, де бачив рух.

Кебап не ворухнувся. Темні очі ледь проглядалися в прорізах

гостроверхого каптура. Звертатися до нього було як до скелі. Талавір поглянув

нагору. Чи є сенс кричати? І чи той, хто там сидить, зголоситься вийти чи хоча б

підійде до вікна, щоб можна було роздивитися його обличчя?

Сонце безжально палило. Талавір відчув, як цівка поту сповзає по щоці.

Після подорожі Дештом, божевільної зустрічі, що йому влаштували потвори, суперечки із Сашею Бідним йому хотілося випустити пар. Ні, сьогодні він точно

наб’є комусь пику. Згодиться і цей здоровило. Талавір уявив, як видере колючку

з Дерева Болю. Якщо діяти швидко, то він устигне приставити вістря до шиї

гіганта ще до того, як Кебап занесе тесака. І цієї миті з-за спини пролунав

мелодійний голос. Слова звучали так, наче потвора тільки опановувала чужу

мову. — Якщо тобі туди зайти, жди ночі світіння Йилдиз. Як такий самий, як ти.

Він теж хотів туди зайти. Але дочекався ночі. У ніч Йилдиз Кебап піде, джадал

вийде. Кебап поганий. Не любить Гуль.

Талавір обернувся і побачив дуже дивну засолену.

Жінка мала синювату шкіру, гострі, наче заточені зуби й мигдалеподібні

фіолетові очі. З белькотіння жінки він зрозумів головне: Рябов хотів зайти до

будинку Сєрова.

— Ти Гуль з аіле Азіза-баби?

— Гуль, — кивнула вона. — Шейтан сказав, ти шукати.

Талавір озирнувся на Кебапа.

— Де ми можемо поговорити, Гуль?

Двір Азіза-баби нагадував окреме селище всередині Ак-Шеїх. Найбільша

юрта в центрі належала голові аіле, праворуч були помешкання його синів.

Ліворуч — дружин. У кожній, як уже знав Талавір, був власний підвал чи сховок, де можна було перечекати бурю.

По центру аіле був земляний погріб. У таких до Спалахів зберігали

продукти. Але цей слугував для іншого. Ручка на ляді була густо обплетена

кольоровими нитками з нанизаними на них мушлями та дрібними кістками.

Пагорб був усіяний «ловцями вітру» та кістяними прикрасами. Талавір подумав, що це чергове безглузде святилище. Але не встиг розпитати Гуль. На нього

вилетів копек і закружляв навколо, прагнучи вчепитися в ногу. Будовою тварина

нагадувала собак, що жили в Кіммерику до Спалахів. Шкіру копека вкривала

тонка, ледь помітна луска. З тонкого горла виривалися писк і подоба гавкоту, а

на

1 ... 26 27 28 ... 178
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна"