BooksUkraine.com » Міське фентезі » Океанаріум, Олег Петренко 📚 - Українською

Читати книгу - "Океанаріум, Олег Петренко"

10
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Океанаріум" автора Олег Петренко. Жанр книги: Міське фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 48
Перейти на сторінку:
Глава 8 Життя в підводному світі

В океанаріум зайшли перші відвідувачі. Нарешті життя почалося. Перші відвідувачі спустилися сходами і привіталася з Піратом. Відчинилися двері в морський світ зі звучанням приємної музики. Відкрився зовсім інший світ. Широкі очі відвідувачів почали роздивлятися яскраве світло на синьому тлі стін, що відбивається від акваріумів і відблискує білими променями на стелю. Польські маленькі рибки в цей час почали випливати з води, скат швидко почав плавати поверхнею, пінгвіни танцювати, крокодил змінив своє становище і підняв голову догори, а Акула почала швидше плавати у своєму великому акваріумі, черепаха підійшла до скла і завмерла на місці.

Сергій у цей час займався своїми справами, і зараз швидкими рухами, не звертаючи уваги на перших відвідувачів, витирав вікна, двері та підлогу і дивився на маленьких рибок, а потім про щось подумав і зупинився на одному місці. Сам не помітив як полетів думками кудись далеко за межі океанаріуму. Ця тема його дуже довго хвилювала. Не знав теми, але вона постійно була в його думках. У таких, яка відчуває відповідь на своє питання, ні на що не звертає уваги. В думках пише щось своє щоб не забути шлях і коли потрібно повернутися назад до роботи. Багато питань всіх хвилює але не завжди є відповіді. Відповіді на свої питання.

Сергій подумав:

- Людей завжди хвилювали відповіді й те, що люди дуже часто не розуміють одне одного. Не розуміють один одного і це створюють самі собі зайвий клопіт. Багато людей які не розуміли один одного і втрачали життя і самих себе і витрачали час на багато безглуздих дій. Життя це безповоротний шлях. Втрачаючи час зникає без відомостей життя і залишає темне минуле. Ні хто ні куди не втече доки не отримає відповідь і це може врятувати не одне життя не одну годину, а то й рік життя людини. Люди дуже часто не розуміють одне одного і руйнують любов між собою та людьми і стають далекими одне від одного. Любов зникає і лишається темрява запитань і жодних світлих відповідей не лишається в темряві. Люди втрачають любов, та не тільки її, а й самих себе. Одне слово, одне розуміння може врятувати стосунки і може зберегти час та гроші. Не завжди світ і час дає можливість комусь відкрити свою любов до когось. Люди замість того, щоб жити щасливим життям, починають бути неминучими до страждань та самотності. Життя це довгий і з невідомими поворотами шлях на який дивляться інші люди, глядачі і тихо спостерігають за невідомими обставинами про які вони не знають. Чому фільм життям є сумний, а мабуть від того, що завжди хтось когось шукає і не завжди може знайти і це відбирає довгі роки, які минають на самоті і невідомості завтрашнього дня. Усі постійно щось шукають і постійно ходять туди-сюди та дивляться скрізь і на очі одне одного. Ніхто не звертає уваги і кожен іде далі своїм шляхом. Тихі та не довгі розмови, маленькі кроки в невідомо куди кожен робить щодня. Хтось слухає, а хтось говорить і ні хто не чує один одного. Всі глухі і німі і тільки роблять вигляд що хтось когось слухає, чує і дуже уважно але насправді кожен думає про своє. Хтось шукає відповіді, а хтось нові запитання та нові відповіді на свої запитання. Усі думають що їм робити і куди йти, але про це ні хто не говорить. Кіт завжди кудись іде, а пес біжить за котом. Хто попереду, а хто позаду? Завжди хтось кудись іде. Цікаво люди бачать одне одного чи ні? Сергій усміхнувся і далі продовжив думати, - куди піти далі, щоб зупинитися і відпочити або зовсім знайти свою зупинку. Усі йдуть і кожен проходить свою зупинку та йде далі невідомо куди і навіщо. Мені потрібно вчасно вийти з автобуса життя на своїй зупинці і прожити своє життя. Найчастіше ми будемо спілкуватися, щоб сховатися ще далі від людей і самих себе і так ми просто нікого не бачимо. Завжди хочеться залишитися на самоті і частіше виникає питання чому люди так роблять? Чому люди ховаються одне від одного? Чому люди тікають один від одного і ні хто не хоче говорити правди, а все що люди роблять так це постійно щось говорять і говорять так багато що нічого не можливо зрозуміти. Роблять не примусовий вигляд, а потім як завжди тікають один від одного і ні хто нічого не розуміє що насправді відбувається. Кому ми насправді потрібні? Один одному але завжди один від одного тікаємо і хто куди біжить це невідомо. Хто і коли зупиниться? Ніколи і ні хто не зупиняється. Ми тільки біжимо вперед і нічого не розуміємо куди веде наш шлях. Хто чого хоче? Я цього не знаю. Насправді ніхто нікому не потрібен. Людям подобається бути на самоті, а самотність це шлях серед нескінченного океану і він ніколи не закінчується. Це питання життя. Немає відповідей. Хтось перебуває поруч і також самотній. Хтось перебуває далеко і на відстані і не самотній. Чому так? Мабуть, відповідь знаходиться в самому серці, а серце мало хто хоче чути і відчувати. Усі дивляться тільки вперед, а не всередину себе. Життя минає і ні хто нічого не розуміє. Дуже шкода часу коли він є але його ніхто не бачить, а коли його немає, то всі його шукають. Жарт часу це посмішка, а сміх життя це сльози на очах. Думки минулому і майбутньому завжди залишаються в теперішньому часі. Справжнє життя цінніше за думки минулого чи майбутнього. Нікому не подобається коли життя проходить крізь очі, а думки завжди заважають побачити справжній світ. Думки заважають жити. Нікому не подобається коли ми постійно про щось думаємо. Це привертає багато уваги. Кожен, хто бачить людину, яка весь час думає, то на неї звертають увагу і кожен сам собі ставить питання, на яке не знає відповіді і це насторожує. Адже люди мало про що думають. Думають тільки філософи як я, - Сергій усміхнувся, - мені мої думки не заважають мені жити. Чим більше я думаю, тим більше розумію життя. Можливо це колись і комусь у майбутньому врятує життя і зробить його легшим. Розуміння звичайних речей не така легка справа. Звісно всі думають що це легко зрозуміти, зрозуміти прості речі, а насправді не так просто їх побачити і почати ними жити. Прості речі це легке просто життя. Мало хто хоче цим займатися, а я хочу. Бо повністю розумію їхню важливість і значення для себе і кожного. Можливо колись я напишу книжку про прості речі для життя і тоді я зможу допомогти не одній людині, а океанаріум дає те саме натхнення, щоб якомога більше думати і повністю зрозуміти потрібний усім світ людей. Чому? Сергій подивився вниз, - люди відмовляються думати і не розуміють простих речей. Люди хочуть спокійно жити та проживати щасливе життя, але не розуміють найпростіші речі і все далі йдуть далеко від них. Віддаляються від того, що насправді потрібно, і шукають те, що зовсім не потрібно і заважає життю. Куди всі дивляться? Далеко на горизонт, де, можливо, зовсім нічого немає, а все знаходиться поруч, але його ніхто не бачить, тому що всі біжать далеко вперед. Люди не хочуть розуміти один одного і завжди щось починають говорити те, чого постійно не потрібно казати, і це створює непорозуміння, яке нікому не потрібне. Кожному потрібне спокійне щасливе життя яке всі протягом життя шукають по різних куточках але не кожен куточок підходить для кожного. Руйнуються життя, минає час і всі йдуть уперед, невідомо куди, - Сергій знову посміхнувся, - тільки одне слово, одна посмішка або хвилина мовчання може врятувати не одне життя. Це справжня правда про яку всі постійно забувають. Постійно щось і комусь і один одному намагається довести і не звертають увагу на прості речі, які потрібні найбільше в житті. Люди ускладнюють собі життя і не думають про те, що воно не безкінечне, адже час з часом закінчується і так проходить життя. Що тут складного? Нічого. Складність у тому, що всі забувають про прості речі, які потрібні для кожного, щоб зрозуміти більше і зберегти себе та інших. Завжди потрібно слухати і чути і не відмовлятися слухати когось, а потім над кимось сміятися. Ці всі речі насправді руйнують життя. Це дуже легко інколи мовчати, посміхатися і когось зрозуміти, дати підтримку, адже в кожного є серце. Всі це все розуміють та далі продовжують це робити і чому людині так важко сказати так як вибачитися. Сором? Сергій подивився на скло акваріума, - ні. Тоді що? Люди не соромляться сказати те, що не потрібно говорити. Самотність серця? Можливо й так. Люди самотні в середині себе і тому ніхто про це не говорить і кажуть про те, що не потрібно казати, - Сергій знову посміхнувся, - люди говоріть один одному приємні слова. Цінуйте життя і любіть кожен день, адже він може бути останнім, - Сергій подивився навколо себе і ніхто його не почув, і про себе сказав, - як завжди, коли я хочу щось сказати, то я завжди сам, і навколо мене ні хто не чує. Звичайні слово в не звичайному місці. Посмішка це хвилина щастя, яка може жити в серці протягом усього життя. Чому один одному ніхто не допомагає? Чому люди так поводяться? Самотність це коли ніхто нікому не потрібен. Люди самі собі руйнують життя і вони постійно забувають, що в них воно одне. Одне, і вже ніколи ні в кого не буде іншого життя й іншого світу та іншого часу, але люди про це постійно забувають. Не пам'ятають, що життя лише одне, а вони його віддають туди куди не потрібно віддавати, а це на безглузді речі. Звичайні речі але чомусь люди від них відмовляються. Згодом коли минають роки всі починають шкодувати і найцікавіше що люди це все розуміють але ні хто нічого не хоче робити. Відповідь змінить цей світ, але яка відповідь потрібна людям? Звичайно відповідь зі звичайних слів, - очі Сергія стали сумними, - як пояснити людям звичайні слова? Пояснити так, щоб кожен зрозумів. Це не легко. Краще частіше посміхатися та мовчати і завжди говорити прості слова, щоб кожен їх почув. Тоді люди почнуть по-іншому ставитися і це збереже багато часу, якого в нас насправді немає. Немає часу на те, щоб хтось сумував або хтось залишався сам. Самотності це бурхливий океан порожнечі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 26 27 28 ... 48
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Океанаріум, Олег Петренко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Океанаріум, Олег Петренко"