Читати книгу - "Крутість тобі личить: як перестати сумніватися в собі й почати жити на повну"

Частина 4. Як забути про всю цю дурню

Розділ 17. Це так легко, що, як тільки ти це зрозумієш, тобі не буде важко

Реальність — це просто ілюзія, хоча й дуже наполеглива.

Альберт Ейнштейн, учений, дивак

Якось зранку у своєму будинку в сонячній Каліфорнії я читала газету при розчинених дверях і увімкненій стереосистемі, коли раптом у вітальню залетіла пташка. Махаючи крильми, вона металася кімнатою, як божевільна, у паніці вдарялася то в лампи, то у вазони, розкидала скрізь листя, своє пір’я та екскременти.

Намагаючись утекти, вона продовжувала битися об вікно, поки я безрезультатно ганялася за нею з ляпанцем, аби вигнати її через двері. Було жахливо дивитися на неї: бідненька важко дихала, шукаючи очима виходу, її маленьке пташине серце, без сумніву, ще трошки і розірвалося б від страху, поки вона знову й знову кидалася на скло.

Я нарешті спромоглася вказати їй шлях до свободи, і потім мені самій знадобилося кілька хвилин, аби заспокоїтися, поки я подумки поверталася до цього випадку. Я уявляла її зніяковілість та занепокоєння: «Я бачу небо! Ось же воно! Якщо я махатиму крильми без упину і летітиму на повній швидкості, то точно зможу туди дістатися!»

Це змусило мене подумати, що саме так багато з нас і живуть. Ми можемо бачити те, що хочемо, і майже вбиваємо себе, намагаючись отримати це у спосіб, який не є дієвим. Водночас, якби ми зупинилися, заспокоїлися на одну-дві хвилини і подивилися на ситуацію з іншого боку, ми б помітили, що двері туди, куди ми хочемо потрапити, відчинила для нас в іншому кінці кімнати гарна жінка в халаті. І все, що нам треба зробити, — просто вилетіти через них.

О, ми інколи створюємо собі проблеми власними руками!

Ми зациклюємося на своїх переконаннях — «Я не маю грошей», «Я недостатньо гарна», «Я не можу залишити своєї роботи», «Я лінива», «У мене погане волосся» — і повземо життям, низько опустивши голову, чіпляючись за свої фальшиві принципи, ніби рятуємося у шлюпці, що наповнена дитячими випорожненнями. Відтак це не дозволяє нам побачити фактично безмежного моря можливостей, які оточують нас кожної хвилини.

Чи траплялося з тобою таке, що якось ти йшов вулицею, якою проходив уже мільйон разів, і раптом помічав будинок, дерево, можливо, поштову скриньку чи ще щось таке очевидне, чого раніше чомусь ніколи не зауважував? Чи, можливо, ти колись раптом усвідомлював, який колір очей у людини, котру ти знаєш уже багато років? Ти коли-небудь дивився на свою матір із думкою: «Я був колись усередині цієї жінки!?» Усе це з’являється не зненацька, ти помічаєш це не одразу, хоча воно було таким уже давно. Ти просто не звертав уваги, бо зосереджувався на чомусь іншому.

Ось крута вправа: просто зараз подивися навколо себе і порахуй усі червоні предмети, які побачиш. Зроби перерву на хвилину і перерахуй їх іще раз. А зараз зупинися і спробуй згадати все, що ти бачив жовтого кольору. Там має бути безліч жовтих речей, але ти не бачив їх, тому що очима шукав тільки червоні.

Те, на чому ти зосереджуєшся, і стає твоєю реальністю.

І це лише приклад, як ми не помічаємо того, що насправді можемо бачити. Так само є безліч різних емоцій, думок, переконань, трактувань, звуків, мрій, можливостей, запахів, поглядів, способів, як почуватися добре, відповідей і їхньої відсутності, слів, які потрібно сказати, і способів допомогти. Крім того, ми настільки обмежені власним баченням та прив’язані до своїх історій про те, хто ми і якою є наша реальність, що кожного разу помічаємо лише те, що нам доступне. Водночас ми оточені безліччю неймовірних версій реальності, вони просто біля нас, немов гурт сором’язливих дівчат-підлітків на випускному балі в школі, котрі підпирають стіни, чекаючи, поки їх запросять до танцю.

Як красномовно сказав Вільям Блейк[37]: «Якби шлях до розуміння був вільним, то все здавалося б нам таким, яким воно є насправді, — безмежним».

Отож, навіщо створювати щось, що не є прекрасним? Я маю на увазі твоє життя. Якщо ти хочеш покінчити з усіма виправданнями (чому гроші, яких ти так бажаєш, — це зло, чи чому твоя особистість — це людина, яка налякана інтимними стосунками, чи чому речі, які ти сприймаєш як серйозні і реальні, насправді є хитрими та смішними), то можеш сам створити реальність, якої прагнеш.

Коли я починаю дивуватися особливо креативним виправданням, які сама вигадую, чи починаю сама собі співчувати, то вмикаю Рея Чарлза.[38] Я нечасто слухаю його музику, але завжди згадую про Рея, коли мені потрібен копняк. Він був бідняком, сліпим, рано став сиротою — ще до п’ятнадцяти років, і виріс у районі, який називали «кольоровим», у ті часи, коли про рабство ще не забули. Але він усе-таки зумів стати одним із найвпливовіших та найуспішніших музикантів Америки. І все тому, що не марнував часу на якісь там виправдання.

Навіть маленька доза співчуття до Рея, яку я намагалася знайти всередині, миттєво розчинялася, і хмикаючи я казала: «Гарна спроба». А далі це змушувало мене подивитися на своє життя та виправдання з іншого боку. «Справді? Ти дійсно дозволиш цьому зупинити тебе?»

Усе, що ти повинен зробити, — це прийняти рішення і позбутися всього, до чого ти прихильний, але що не допомагає тобі поліпшити твого життя і не створює реальність такою, як ти хочеш. Життя — це ілюзія, створена твоїм сприйняттям, і його можна змінити тієї ж миті, коли ти це вирішиш.

Увесь твій досвід на цій планеті визначає те, як ти вирішуєш сприймати свою реальність.

Я знаю. Так може здатися. Це не так легко. Якби це було легко, я не змарнувала б стільки часу, б’ючись головою об скляну стіну власноруч створеної банальності.

Але до того, як у тебе виникне поганий настрій через такі думки, пам’ятай: усі ці спотикання об свої реалії, в яких ми, здається, застрягли, дуже цінні, адже дають нам змогу розвиватися і вчитися. Бурхливе море робить моряків кращими. Але ти повинен вирішити, як довго хочеш залишатися у школі і виконувати ті ж самі завдання знову, знову і знову. Твої випускна мантія і квадратна шапка, вичищені та випрасувані, чекають на тебе. Ти можеш одягнути їх будь-якої миті. І все, що тобі потрібно зробити, — закінчити свою теперішню історію і написати нову, яка тобі справді пасує.

Якщо ти хочеш змінити своє життя, роби те, що я кажу в цій книжці (і РОБИ це дійсно добре, а не абияк, а також повір у це). Вивчи список літератури, який я рекомендую в кінці книжки та на своєму веб-сайті. Виріши позбутися своїх хибних схильностей, що тримають тебе на низькій частоті, повір, що Всесвіт любить навіть твої погані риси, прожени страх зі свого обличчя і сміливо рухайся вперед до невідомого.

А також зроби таке:

1. ЗРОЗУМІЙ, ЯКІ ТВОЇ ІСТОРІЇ

Ми використовуємо слово «історії», тому що вони такими і є і їх можна переписати. Саме ти — автор власного життя. А не твої батьки, суспільство, дружина чи чоловік, друзі або хулігани, які прозивали тебе у школі Товстуном. І що раніше ти вирішиш написати для