Читати книгу - "Мері Поппінс"

— А хіба ж ні?.. — затну вся Майкл. — Сьогодні. З хмари. Ми вас бачили.

— На шнурку? Як та мавпа в цирку чи павук на павутині? Я? Так, Майкле Бенкс?

Мері Поппінс так розгнівалася, що здавалася удвічі вища, ніж була насправді. Величезна й грізна, вона височіла наданим у своїй нічній сорочці, чекаючи відповіді.

Майкл для певності вчепився в постіль.

— Не обзивайся більше, Майкле! — застережливо прошепотіла з свого ліжка Джейн.

Але він уже не міг спинитися.

— Ну то де тоді мій змій? — хоробро сказав він. — Якщо ви не спустились… е-е… так, як я сказав, то де дівся змій? Його на шнурі не було.

— Ум-гу? Виходить, була я? — допитувалася вона з глузливим сміхом.

Аж тепер він збагнув, що дарма говорити. Він нічого не доведе. І він мусив поступитися.

— Н-ні, — промовив він тоненьким, жалібним голосом. — Ні, Мері Поппінс.

Вона відвернулась і вимкнула світло.

— Твоя поведінка, — гостро сказала вона, — не поліпшилася, відколи я пішла звідси. На шнурку, отак-то! Мене ще ніколи так не ображали! Зроду!

Вона гнівно відкинула ковдру на своїй постелі, швидко лягла і вкрилася з головою.

Майкл лежав нищечком, ще й досі вчепившись руками в постіль.

— Вона ж спустилась, правда, Джейн? Ми ж бачили, — раптом прошепотів він до сестри.

Та Джейн не відповіла. Вона тільки вказала на двері спальні.

Майкл обережно підвів голову.

Біля дверей на гачку висіло пальто Мері Поппінс. Срібні ґудзики на ньому блищали при світлі нічника. А з кишені виткнулася ціла низка китиць — паперових китиць з хвоста зелено-жовтого змія.

Діти довго дивилися на них.

Тоді кивнули головами одне одному. Вони ж бо знали — говорити нічого не треба, — з Мері Поппінс іноді трапляється таке, чого вони ніколи не зрозуміють. Вона повернулась — ось що найважливіше, її рівний подих долинав до них з розкладного ліжка. І їм раптом стало так спокійно, й гарно, й радісно.

— Добре, Джейн, нехай хвіст буде фіолетовий, — несподівано прошепотів Майкл.

— Ні-ні, Майкле! — відказала Джейн. — Червоний кращий.

Незабаром у Дитячій не стало чутно нічого, крім спокійного людського дихання…

П-п! П-п! — казала містерова Бенксова люлька. Теньк! Теньк! — казали спиці місіс Бенкс. Містер Бенкс поклав ноги на грати каміна й трохи придрімнув.

Перегодом місіс Бенкс озвалася:

— То як, ти думаєш податися в морські мандри? — спитала вона.

— Е-е… мабуть, що ні. З мене поганенький моряк. А знаєш, з капелюхом усе добре обернулося. Мені його наваксували тут на розі геть увесь, і він став як новенький. Навіть кращий. Ну, а Мері Поппінс повернулася, то вода для гоління тепер буде така, як слід…

Місіс Бенкс нишком усміхнулась, не кидаючи плести. їй було радісно, що містер Бенкс поганенький моряк і що Мері Поппінс повернулася.

Унизу в кухні місіс Брілл робила Елін свіжу перев'язку.

— Я не дуже її полюбляла, коли вона тут була, — казала місіс Брілл, — одначе, правду мовити, сьогодні в Будинку все стало зовсім інакше. Спокійно, мов тобі в неділю, і чистенько, аж блищить, мов новенький дев'ятипенсовик. Я нічого не маю, що вона повернулася.

— І я теж, сказати правду, — підхопила Елш і подякувала місіс Брілл за перев'язку. «І я теж, — подумав сам собі Робертсон Ей, що дослухався до розмови через стіну комірчини. — Тепер хоч вряди-годи спочинок матиму!»

Він якомога зручніше примостився на перекинутій догори дном лопаті для вугілля і заснув, схилившись головою на щітки.

Але що думала про все це Мері Поппінс, ніхто ніколи не дізнався, бо вона думками ні з ким не ділилася й нікому нічого не розповідала.

МІС ЕНДРЮ ТА ЇЇ ЖАЙВОРОН

У передпокої Будинку Номер Сімнадцять по Вишневій Вуличці містер Бенкс постукував по барометру і казав місіс Бенкс, як зміниться погода.

— Вітер південний, помірний, температура не вища від звичайної, місцями грози; на морі легкі хвилі, — промовляв він. — Надалі прогноз невідомий. Гей, а це що таке?! — вигукнув він раптом, бо над головою в нього щось загупало й загримало.

Угорі на закруті сходів з'явився Майкл, дуже сердитий і набурмосений. Це він так гупав ногами, поволеньки переставляючи їх із східця на східець. А за ним, з Близням на кожній руці, ступала Мері Поппінс, підштовхуючи його коліном із східця на східець. Позаду ішла Джейн з капелюхами в руках.

— Головне — зрушити з місця. Іди, йди, будь ласка! — невблаганно приказувала Мері Поппінс.

Містер Бенкс обернувся від барометра і підвів очі вгору.

— Ну, що це з тобою? — невдоволено спитав він Майкла.

— Я не хочу йти гуляти!

Хочу гратись своїм новим паровозом! — заявив Майкл і вмить затнувся, бо Мері Поппінс саме підштовхнула його на східець нижче.

— Вигадки, синку! — сказала місіс Бенкс. — Звичайно ж, ти підеш гуляти. Хто багато ходить, у того дужі, довгі ноги!

— А мені короткі кращі! — буркнув Майкл, важко гупнувши ногою об наступний східець.

— Коли я був маленьким, — сказав містер Бенкс, — я любив ходити на прогулянки. Я щодня прогулювався зі своєю гувернанткою до другого ліхтаря й назад. І ніколи не вередував!

Майкл так і став на сходах, недовірливо дивлячись на батька.

— А хіба ви були маленьким? — вражено спитав він.

Містер Бенкс, здавалось, дуже образився.

— Звичайно, що був. Я був гарнесеньким хлоп'ям із пишними ясними кучерями, в оксамитових штанцях і в черевичках з ґудзичками.

— Ніколи б не повірив, — сказав Майкл, умить збігши сходами наниз, уже з власної охоти, і вп'явшись очима в батька.

Він нізащо не міг уявити маленьким хлоп'ям цього дорослого, підстаркуватого, лисуватого чоловіка.

— А як звали вашу гувернантку? — спитала Джейн, підбігши слідом за Майклом. — Хороша вона була?

— Її звали міс Ендрю, і вона була — Кара Небесна.

— Цс-с! — докірливо перехопила місіс Бенкс.

— Тобто, я хотів сказати, — виправився містер Бенкс, — що вона була… е-е… дуже сувора. І ніколи не помилялася. І любила кожного загнати на слизьке, щоб він почував себе мов черв'ячок. Отака-то була міс Ендрю!

Містер Бенкс скривився на саму вже згадку про свою колишню гувернантку. Дзень-дзелень-дзелень!

Дзвінок на вхідних дверях задзеленчав так, що аж луна пішла по Будинку.

Містер Бенкс пройшов передпокій і відчинив двері.

На ґанку стояв хлопець, що розносив телеграми. Вигляд він мав страх поважний.

— Термінова телеграма Бенксам. Даватимете відповідь?

Він подав містеру Бенксові жовтогарячий конверт.

— Якщо новина добра, то я дам тобі шість пенсів, — сказав містер Бенкс. Він розірвав конверт і прочитав телеграму.

Обличчя його зблідло.

— Відповіді не буде, — уривчасто