Читати книгу - "Том 3"

Я зміряв ті майдани вавілонські — і знаю їх простор. Якось я йшов через отой майдан, де саме вежу Молохові будують наші люди.

Спинився я і задививсь на неї: біліє мармур, мов кістки на полі, порфір шаріє, мов пролита кров, сіяє злото, мов пожежа ясна, недобудоване стоїть, немов руїна.

І чутно поклик наших переможців, і чутно стогін нашого цароду.

Незчувсь я сам, як голосом великим гукнув на весь майдан: Єрусалиме! Риданням відповіли бранці з муру і сміхом обізвалися дозорці:

«Хіба як-небудь зветься ще руїна?

Хіба ще ймення має дика пустка?»

Я геть пішов, на торг, де продають в неволю бранців. Там купець багатий собі найкращих бранок вибирав.

Голоси ж і її о ч і з народу Ой горе, горе, горе!

Е л е а з а р

Я сказав:

«Подумай, пане, сі дівчата мають батьків, братів,— коли б твоя сестра або дочка в полон кому дісталась, тоді ж би ворог продавав її?»

Він відповів: «Така вже доля бранок...»

Я далі йшов і бачив, як раба малого, нездужалого високий і дужий вавілонець навантажив усяким покупом, як того мула, і києм гнав. Я крикнув: «Схаменись!

Таке хлоп’я так тяжко мордувати!» —

«На те він раб!» — зухвалець відповів.

«Якби твій син,— сказав я,— був проданий, тоді б і він був раб!» — «Та вже ж, не як! — сказав багач і засміявся вголос,— та я своїх синів не продаю, а ваших, бач, купую!..» Хто і що такі серця пройме? Я тільки раз піснями сліз добувся від чужинця: сам цар заплакав над кінцем Саула *, над смертю Йонатана *.

Голоси з народу Хай живе

сей милосердний цар! На нього тільки х надія наша!

Е л е а з а р

Милосердний цар хотів мене надгородити гойно.

1-й левіт Що він тобі давав, Елеазаре?

Давав мені в своїм дворці світлицю

і, скільки схочу, бранок іудейських!..

І з того часу я прокляв пісні, що викликають сльози в переможців,— то сльози нільських ящурів!

Молодий хлопець

Було їм

про славу предків наших заспівать, щоб знали силу нашого народу!

Е л е а з а р (понуро)

Співав.

Молодий хлопець І що ж?

Елеазар мовчить.

Дід

Кажи, Елеазаре, як прийняли чужинці пісню слави?

Елеазар (говорить помалу, мов через силу)

Один з них засвистав і головою, всміхнувшись, покивав. Другий сказав: «Не все то й правда!» Третій намовляв мене до військових співців пристати.

І всі один по одному казали:

«Чй тільки й світу, що в Єрусалимі?

Чи ти пісень не знаєш про Едом *, про Мізраїм? *. Чи слава Амалека *, Амона *, Аморея * не така була колись, як і минула слава Ізраїлю?»

1-й пророк

О господи, скарай уста ворожі німотою смерті!

Елеазар

І я їм став співати про Едом, про Мізраїм і про чужі язики чужою мовою. І слухали вони, як меч кривий зрадливого Едома зломився перед, зброєю Ассура *, як Амалек, Амон та Аморей

з розбійників рабами поробились, як Мізраїм, володар над півсвітом, колишній пан ізраїльських племен, одвічній силі мусив покоритись, як в море впав колись їздець і кінь і вся потуга фараонів гордих, як спорожнів обридлий дім роботи, спустошився проклятий двір неволі.

Молодий хлопець Що ж, слухали?

Елеазар

Були такі, що блідли.

2-й пророк Бодай навік поблідли й похололи!

Молодий хлопець

Чому ти їм не кинув просто в вічі, що і на їх ще прийде судний день?

Елеазар

Для сього слова тісно в Вавілоні...

Сьогодні я співав їм про Офір *,

Сідон * і Tip *, про їх майстерність, мудрість, про скарби їх, яких нема й не буде ніколи у скарбниці вавілонській.

1-й левіт Чи ти ж багато заробив за тіісню?

Елеазар

Ти, може, думав — скарби ханаанські? *

От маю хліб сьогодні на вечерю.

Молодий хлопець

А певне, за пісні, що вихваляли потугу вавілонську, заробив ти не одну обручку щирозлоту!

Е л е а з а р

бхйдна лиш отрутою говорить, але не всіх отрута досягає!

Коли ти чув, щоб я співав пісні про славу і потугу вавілонську?

Молодий хлопець мовчить, засоромлений,

Е л е а з а р

Ти сам себе мовчанням осудив.

Дід

Елеазаре, може, в Вавілоні твої пісні до речі й до ладу, та Мізраїм, Едом і всі язики не нагадають вже про Палестину, не збудять думку про Єрусалим!

Елеазар Хіба вже вам нагадувати треба?

ДІД

Не нам, а тим, що мовою чужою між ворогами звикли розмовляти.

Е л е а з а р

То як же зрозуміють рідну пісню?

А по-чужому як її співати?

ДІД

Так ти за чужомовними словами забудеш промовлять «Єрусалим»!

Е л е а з а р

f стоїть замислений. Рука його починає торкати струни на арфі, а голос його, наче голос того, що маячить у сні, промовляє не то співом, не то скаргою)

Була моя правиця дужа, хто подолати міг її?

Чи я ж тоді казав до себе:

«Щасливий я — правиця є!»

Чи то ж я їй коли промовив:

«Правице, знай, що ти моя!»

Та ворог злий поранив руку, мені правицю відрубав!

Кого ж тепер я переможу і хто не подола мене?

Я день і ніч кажу до себе:

«Ой горе! Де ж моя рука?»

Дивлюсь я на плече і плачу:

«Правице, як тебе забуть!»

(Стиха перебирав по струпах. В пароді чутпо тихий плач.) Був у батенька мого рясний виноград у матусі — зелений садочок, походжав я по ньому, зривав ягідки і топтав собі листя під ноги.

Злий сусід запалив наш рясний виноград і спустошив зелений садочок.

Погоріла лоза, полягли ягідки, і препишна краса спопеліла.

Коли я під ногами знайду хоч листок, я до серця його приголублю.

Браття милі, скажіть, чи не має хто з вас хоч листочка з мого винограду?

Струни бринять сумніше. Плач стає дужчий.

Сон мені грізний приснився — хто відгадає його?

Наче я в руки дістався до ворогів найлютіших.

Що ж вороги починили, що ж мені вдіяли люті?

Руки мої все ще дужі, ноги мої все ще міцні, очі мої всевидющі, не покалічене тіло, тільки язик мій, язик — здавсь ворогам на поталу!

Хтів я промовити слово, хтів я хоч голос подати —

кров’ю уста обізвались, і заридали — мовчанням!

Довге мовчання. Арфа падає з