Читати книгу - "Весняні ігри в осінніх садах"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що це було?
— Орально-інструментальний секс, — відказав я, підвівшись з лавки. — Час іти.
— Я ніколи цим не займалась, — сказала вона, зазираючи у мої невинні очі.
— Вірю, але колись усі починають.
— З цього?
— Із цього теж.
Я подав їй руку, вона піднялася, я взяв торбинку з водою, і ми подалися на гостину. Але перед тим я купив ще дві пляшки шампанського. Я зиркнув на годинник — ми були відсутні понад годину. Ну, нормально. Я себе чудово почуваю після шампанського. Ми прийшли саме під час перекуру, Ромина мама дуже зраділа:
— Ой, пропажа з’явилася! Ви, напевно, прогулювалися? Чудово. Якраз гаряче подаю.
Ромині щічки пашіли, вона погано приховувала своє сп’яніння, і я хутенько поволік її до столу. За столом сиділо кілька дівчат і Леся.
— А де це ми блукали? — поцікавилася її сестра. — Ми вже тут переживати стали. Ромуууся! А ти п’яненька? — І зі сміхом до мене: — Ви навіщо Рому споїли?
— Я ж не знав її можливостей. Ми випили всього лише пляшку шампана, — сказав я і виклав шампанське на стіл.
— Всього лише! Та моя сестра за вечір якщо вип’є півке-лиха, то вже великий прогрес. Ромусь, ану закушуй скоренько. Що ви там з нею робили, що в неї вся помада зникла?
— Морозиво їли, — сказав я, а Рома почервоніла ще дужче і, взявши запропоновану Лесею помаду, вийшла до лаз-нички.
На гаряче збіглися всі гості, і знову за столом запанував гамір. Опісля старші нарешті ушилися. Леся увімкнула гучніше музику, вимкнула світло, залишивши тільки ввімкненою одну настільну лампу, і потягла одного кавалера танцювати. Два інші провели пару награно-радісними очима, потім перезирнулися і запросили Лесиних колєжанок, за ними пішли до танцю й інші. Рома усміхнулася до мене спідлоба і спитала:
— А ми?
Я подумав: яке нахабство! «А ми!» — це ж треба! Вона вже бачить нас разом. Ніколи не думав, що оральний секс — привід для тривалих стосунків. А саме це й забриніло у тому її «ми», яке об’єднало нас в одне ціле. Ми що тепер — пара? Я взяв її до танцю, щоб надто не виділятися від загального тла, але тут мені подумалося, що все це не так просто і що я опинився тут не тому, що так хотіла Леся, а тому, що так хотіла Рома, яка віддавна мене вистежувала у «Вавілоні». Леся навмисне мене заманила для своєї сестри. Розуміння цього мене неабияк вкурвило. Я зиркнув на Лесю — вона танцювала так, як танцюють із першим-ліпшим, жодного інтиму. Зате Рому так і горнула якась сила до мене, вона напирала своїми персами й животиком, очка її добряче посоловіли, а на вустах приліпилася незмінна радісна усмішка. Усе йде за планом? Авжеж, ось і її матінка вигулькує з-за одвірка і, виловивши очима нас із Ромою, задоволено всміхається і зникає, щоб, очевидно, розповісти на кухні родині, що тут відбувається. Я помітив, що дивилася вона тільки на нас, ніхто інший її не цікавив.
Нарешті Джо Дассен заткався, і ми сіли за стіл. Наступна його пісня була занадто ритмічною, і танцювати ніхто не пішов. Леся вибігла на кухню по торт, а я скористався цим, аби підлити Ромі шампана. Ми випили. Коли Леся внесла торт, Рома вже була не в змозі рівно тримати свою голівку. Леся довірила різати торт колєжанкам і потягнула сестру до іншого покою. За хвилю вона повернулася, осудливо зиркнула на мене і запросила танцювати.
— Навіщо ви споїли мою сестру? — прошепотіла вона, усміхаючись.
— Треба було попередити, що вона так швидко п’яніє. Наскільки я пригадую, ми з вами у «Вавілоні» випили куди більше.
— Ну, на мене алкоголь так не діє. Рома завше була трішки відлюдкувата, уникала забав. Вона до міцних напоїв не звична. Але я так зрозуміла, що ви не нудьгували удвох?
— Ні. Ми розмовляли про поезію.
Леся зиркнула на мене здивовано і сказала:
— Можливо, шампанське якраз і стимулює розмови про поезію. Але розмазана помада свідчила про інше.
— Це зовсім не те, що ви подумали. Я сюди прийшов не заради вашої сестри.
— О! Невже заради мене?
— Не робіть із тата вар’ята. Ваша сестра хотіла познайомитися зі мною, а ви їй у цьому сприяли. Ви навмисне водили її до «Вавілону», бо бачили мене там. А потім скористалися нагодою і запросили до себе додому, хоча не могли не помітити, що я залицяюся саме до вас.
— А що Оля? — блиснула вона підступними очками.
— А що Оля?
— Ви хіба її не відпровадили?
— Відпровадив.
— І?
Музика закінчилася, я вивів Лесю на балкон.
— Оля не в моєму смаку.
— Ви їй про це сказали?
— Невже я мушу кожній панні, яку відпроваджую, повідомляти, що я думаю про неї?
— Зовсім ні. Але панні, з якою ви провели ніч, могли б щось і повідомити?
— Яку ніч?
— Ніч із Олею.
— Що за дурня?
— Оля прителіпалася додому на світанку.
— А я до чого? Вона хіба сказала, що була зі мною?
— Ні. Тобто вона не пам’ятає. Вона не знає, що з нею було вночі.
— І ви з цього зробили висновок, що вона була зі мною?
— А хіба щось інше можна подумати в такій ситуації?
— Чому ні?
— Наприклад?
— Наприклад, те, що вона зустріла ще когось.
—
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Весняні ігри в осінніх садах», після закриття браузера.