Читати книгу - "Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства"

була недосяжною. Лише з винайденням морського хронометра, що дав можливість «зберігати час», і а появою знаменитої теореми Ейлера, на підставі якої створили місячні таблиці, можна було визначити довготи досить точно. Але й ця процедура (поки не винайшли електричного телеграфу) була громіздкою й трудомісткою. Наприклад, визнаючи різницю довгот усього лише двох точок (Пулково — Грінвіч) у 1843–1844 роках, на спеціальних суднах перевозили 123 хронометри. Довелося не тільки зібрати всі вітчизняні прилади, а й позичити в інших країн, до того ж залучити до спостережень астрономів зарубіжних обсерваторій. Робота тривала два роки за участю понад тисячу чоловік.

Звідки взялася ця система координат у давніх александрійців (наприклад, у Гіппарха — II ст. до н. е. — широти зафіксовано з точністю до мінут)? Звідки ці вельми точні параметри земної кулі, що їх за нових часів одержали либонь у XIX столітті? Звідки ці знання про рівні різних точок Землі (канал, проритий 3500 років тому в Єгипті, котрий з'єднав Ніл з Червоним морем, свідчить про знання рівня Червоного моря)? Звідки усе це? Невже такі знання дали диваки-самітники, котрі зазирали в колодязі й вимірювали кроками тисячокілометрові простори? І навіщо ці географічні знання у ті часи, коли греки, за висловом давнього автора, сиділи навколо Егейського моря, як жаби навколо ставка?

Характеристики астрономічних і географічних знань найдавніших народів, що наводяться в літературі, як правило, супроводжуються захопленням авторів: «Вражає!» «Неймовірно!», «Загадково!» Насправді вражає, але то є фактом, що народи Месопотамії п'ять — сім тисяч років тому знали про всі сім (крім Землі) планет Сонячної системи і вміли обчислювати їх орбіти.

Стародавні єгиптяни п'ять тисяч років до н. е. (тобто в кам яному віці) мали досконалий календар, за яким рік поділявся на 12 місяців, а місяць — на 30 діб. Цей календар різниться з нашим, сучасним, усього лише нестачею принципу високосного року, і, на думку спеціалістів, він кращий і зручніший за нинішній.

Справжньою таємницею для нас є й календарі «доколумбових» народів Америки, особливо календар Тіауанаку, викарбуваний на загадковій велетенській споруді в Андах — «Воротах Сонця», датований, як мінімум, 10–13 тисячами років до н. е. (це навіть не неоліт, а середній кам'яний вік). Його ще й досі до кінця не розгадано. За місячним календарем майя із обсерваторії в Паленке, місяць дорівнює 29,53086 доби, тобто довший за фактичний (обчислений за допомогою сучасних ЕОМ) на 0,00027 доби, або на 0,9 секунди. Тривалість сонячного року за цим календарем дорівнює 365,2420 доби (на 0,0001 доби довше, ніж за сучасним). Визначення року в 365 діб (з точністю до однієї доби!) вважалося великим відкриттям давньогрецького філософа Фалеса (VI ст. до н. е.). Тепер ми знаємо, що відомості про тривалість року, причому в 10 000 разів точніші, мали жерці майя. За давнини існував цілий ряд календарних систем, точніших, ніж сучасний календар. Наприклад, той, що його мав у своєму розпорядженні знаменитий поет раннього середньовіччя Омар Хайям (створений на основі відомостей, почерпнутих ним з александрійських джерел майже півторатисячолітньої давності), давав похибку в один день за п'ять тисяч років, тим часом, як наш дає таку похибку за 3300 років.

А що як астрономія й математика — усього лише величезний таємничий «флюс» на тілі «нормального» знання древніх? Можливо, в інших галузях давньої науки немає таких яскравих загадкових феноменів? Аж ніяк. У галузі фізики, хімії, біології, медицини древні були обізнані так само широко, як і в астрономи й математиці. Феномени пізнання в цих галузях науки, що йдуть до нас з незапам'ятних часів, так само (якщо не більше) вражають і так само загадкові. В Демокріта і Левкіппа ми знаходимо основи сучасної атомістики, представлені в геніально глибокій формі. В їхньому вченні дано фундаментальну характеристику атомів, що ввійшли в наші сучасні підручники (вони неподільні, існують вічно, незчисленні, невидимі й доступні тільки розуму, відрізняються один від одного структурою, будовою, схемою, порядком і розташуванням, перебувають у безнастанному і довільному русі, згруповуючись по-різному, породжують усю багатоманітність явищ). Цього насправді не можна осягнути, оскільки людство практично вперше зіткнулося з атомами через два з половиною тисячоліття після Демокріта, тобто на порозі XX століття.

Визначний фізик сучасності Ервін Шредінгер у статті «240 років квантової фізики», опублікованій 1948 року в «Анналах фізики», стверджує: «Сучасне атомістичне вчення усього лише повторення теорії Левкіппа і Демокріта». Атомістика Демокріта датується V століттям до н. е. Але в самому античному світі — для нас важливо наголосити на цьому — атомізм аж ніяк не пов'язували виключно з іменами Демокріта і Левкіппа. Вважалося, що він сягає дотроянських часів, випливає десь з глибокої доісторичної прадавності.

Ще за багато віків до нашого літочислення знали, що життя зародилося у воді і поширилося на суходіл (Анаксимандр — VIII ст. до н. е.), що існували нарізно генезис рослин і генезис тварин (Емпедокл — V ст. до н. е.), що існують хімічна війна й хімічна взаємодопомога рослин (Феофраст — IV ст. до и. е.). Відповідні сучасні уявлення виникли в 30-ті роки XX століття після відкриття фітонцидів і водорозчинних виділень коріння рослин. У давніх авторів трапляються фрагменти еволюційної теорії видів і теорії природного добору (Емпедокл), а також концепція походження людини від тварин (Анаксимандр, Арістотель), а в Галена (II ст. н. е.) є вчення про походження людини від людиноподібних мавп. Неважко побачити, що все це — серйозні проблеми і відкриття (багато в чому спірні) науки нашого часу.

Одна з найважливіших і найскладніших проблем, котрі постають перед людством, — проблема пізнання самого себе. В Стародавньому Єгипті шість чи більше тисяч років тому були обізнані з функціями серця, відкрили закон кровообігу, мали уявлення про функції мозку. Лікарі не тільки пломбували зуби, а й робили трепанацію черепа. Якщо єгиптяни цю операцію здійснювали за допомогою мідних інструментів, то ацтеки трепанували кам'яним ножем. Жерці Вавилона п ять — сім тисячоліть тому мали добре опрацьовану анатомічну систему, робили не тільки ампутації кінцівок, а й зрощували переломи, видаляли більма на очах. Великий Гіппократ говорив: «Людина носить лікаря в собі». Ставка на внутрішні сили організму була фундаментальною підвалиною давнього цілительства, в основі якого лежало системне розуміння організму — той самий «організмічний» підхід, що його піднімають на щит останніми десятиріччями біологи і філософи.

Шість тисяч років тому протоіндійці дізналися від аріїв, що безпосереднім призвідником хвороб є бактерії — «міріади крихітних невидимих створінь». Мікроскоп, винайдений у XVII столітті, зробив доступним для вчених нового часу мікросвіт. Роль гіпоталамуса, неконтрольованих процесів психіки, значення біоритмів, зв'язок