Читати книгу - "Поміж ворогами"

- Одже ж тепер наш писар став порядний чоловік. Колись передніше гордував мною. А тепер став прихильний та добрий до мене. Я його, знаєте, запросив кільки раз до себе, запросив і писаршу, почастував наливкою та добрим спотикачем, і писар став такий добрий, хоч в вухо бгай! А писарша - чудова людина! Все-таки вона дочка недавно випеченого дідича, бачиться в батька з панками, набралась кращих манер, обтерлась, обшліфувалась. Дама, та й годі! ще й весела до того.

«Що це таке? Передніше колись звав писаря антихристом, анцибором, а це вже чомусь аж перехвалює. Щось є! Мабуть, якась політика заходить в його з писарем», - подумав о. Порфирій.

- А це ми вчора святили млин на Росі. Хазяїн з своєю спілкою давав не обід, а цілий бенкет, - додав о. Артемій, - на бенкеті була уся наша інтелігенція; навіть мою стару запросили.

- А ще ж не встигли полаяться ці спільники? - спитав о. Порфирій.

- Ні. Було б дуже вже зарані. Бувайте ж здорові, отче Порфирію, та й нас не забувайте! Ой, опізнився! - крикнув о. Артемій і, вхопивши в руки шапку, похапцем шугнув у двері, неначе втікав, і, наче та птиця, що кидається кулею в вікно, вибіг з дому, скочив на легенький візок і побіг додому.

Тимчасом, як о. Артемій справлявся з закупками, дома в його одбувався великий гармидер. І мати й дочка прибирали в кімнатах, звеліли вимить чистенько підлогу, повимивали чисто вікна. Поралась наймичка, поралась Сусана Уласівна, а Ватя працювала з надзвичайним задля неї завзяттям: постирала скрізь порох з мебелі, витерла шибки, пішла в садок, нарвала квіток, зробила два букети: один поставила на п'яніні, другий на столі. Приїхав о. Артемій і привіз провізію. В кімнатах запанувала тиша; а в пекарні почався гармидер, неначе перед весіллям. Там готувався смачний та тривний обід.

Ватя прибралась в літню легеньку рябеньку сукню, зав'язала шию малиновою оксамитовою стрічкою й сподівалась Леоніда Семеновича. Вона трохи зблідла на виду. І палкі мрії, і тривога, і сподівання, і гаряче кохання - все це розторсало її нерви. Вона то сідала на канапі в гостинній з книжкою, то сідала за п’яніно й починала вигравать тихі мелодії, то знов вставала й заглядала у вікно.

Ватя одчинила віко п'яніна, сіла й почала вигравать українські думи Завадського.

Леонід Семенович після вчорашнього бенкета спав довго, добре виспавсь, потім скупався в ставку і вже після одинадцятої години пішов до о. Артемія. В його таки була думка смачно пообідать у батюшки, бо його сестра готувала зовсім-таки не панський обід: борщ та пшоняну кашу з вишкварками.

Несподівано загавкав на дворі Рябко. Рипнули двері в прихожу. Ватя грала й прислухувалась. В прихожій почувся через зачинені двері невиразний шум, потім якась розмова. Було виразно чуть голос о. Артемія. Ватя почувала тривогу в душі, але механічно водила пальцями по клавішах, ледве доторкувалась до їх. Руки торкали клавіші механічно. Ті напружене чуття було направлене на далекий шум, на далеку розмову.

В столовій затупотіли, зашаруділи, зачовгали чобітьми. В гостинну увійшов Леонід Семенович. Ватя обернулась, і її щоки спахнули. Вона була дуже рада й ледве здержала себе, щоб не виявить своїх радощів та почуваннів.

- Добридень вам, Валентино Артемівно! А ви все за музикою, все за поезією! Добру частку ви собі вибрали! - говорив Леонід Семенович, вітаючись з Ватею.

- А що ж більше робить молодим паннам, як не грати, співать і танцювати? - обізвався о. Артемій, обертаючись до жінки, котра вступила до гостинної поважно й гордовито. - Чи правду я кажу, Сусано Уласівно?

- «Була колись правда, та заіржавіла»: наше було, та минуло, - обізвалась Сусана Уласівна, сидячи на канапі й запрошуючи гостя сісти в кріслі.

Ватя сіла в другому кріслі проти Леоніда Семеновича й примітила, що він трохи зблід і наче збляк на виду. Він і справді зблід після вчорашнього бенкету.

«Може, він думав за мене, як я за його, та й зблід. «Ой коли б ти так за мною, як я за тобою!» - несамохіть навернулись їй на думку слова пісні.

- Чи швидко ж після нас вчора розійшлись гості? - спитав о. Артемій.

- Не дуже-то швидко. Кропили горілкою млин ще довго після вашого одходу, і кропили таки добре. Ваш сільський старшина накропивсь так, що ледве потрапив у двері, як ішов додому, - сказав Леонід Семенович і зареготавсь.

- А дід Яків добре накропивсь чи не дуже? - спитала Сусана Уласівна.

- О, дід Яків - це міцний дід; сидить, мовчить та тільки сопе, - сказав Леонід Семенович.

- А чарки не минав? - спитав о. Артемій.

- І чарки не минав, і з-за стола вийшов тверезий. Цей дід якийсь крем'яний, неначе штукований, складений з крем'яної мозаїки: не швидко розсиплеться, - сказав Леонід Семенович.

- Дотягне до ста рік, - обізвалась Сусана Уласівна.

- А може, ще й за сто перетягне, - сказала Ватя.

- Були де в гостях в цім місяці? Забавлялись? - спитала Сусана Уласівна в Леоніда Панасенка.

- Був у кількох сусідів та в свого батюшки. Але тепер саме настав гарячий час: скрізь робота, усім ніколи, усім не до гульні. І в нас вдома робота аж горить, - сказав Леонід Семенович.

- Бачились з Антосею? - спитала Ватя й допитливими очима зирнула на панича.

- Зустрічався разів зо два в гостях, - сказав Леонід Семенович.

- Все така весела та проворна? - допитувалась Ватя. - Чи поправилась хоч трохи, покращала?

- Здається, трошки стала повніша, але, сказати по правді, я й не придивився гаразд, бо вона швидко чогось поїхала додому.

Ватя зраділа: їй неначе стало легше на душі. Вона скоса поглядала на батька й боялась, щоб він часом не виніс газети та не почав голосно читати її гостеві, їй хотілось з ним поговорить, побалакать, та ще й на самоті. Але о. Артемій таки не забувся про свої газети, схопився з стільця, побіг до столової й виніс листок газети. В Ваті аж у душі похололо.

«Ну, тепер почнеться ж трактація про політику! І який дідько повигадував оті газети, щоб тільки одбивать ними паничів од паннів!» - подумала Ватя. І їй забажалось вирвать ту газету з батькових рук і шпурнуть її за вікно.

Але о. Артемій на це не вважав і поштував гостя читанням якихсь нецікавих уривків та звісток