Читати книгу - "Тільки разом"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я їх не боюся, я їх зневажаю!
— Чому?
— Бо вони дурні й брехливі!
— Усі?
— Батько каже, нікому не можна вірити.
— Хто ваш батько за фахом?
— Прокурор.
— Хммм! — криво посміхнувся лікар.
— Не любите прокурорів? — зіщурився Андре.
— Не люблю тих, хто заповідає дітям софізми!
— Софізми? Що це таке? — стрепенулася Кет.
— Софізм — це умовисновок, що формально здається правильним, а насправді заснований на навмисне неправильному доборі вихідних засад. Це така фраза, яка вводить в оману.
Психолог здивовано поглянув на Андре.
— Дякую, я знаю, що таке софізм.
— Кет не знає, — пояснив Андре.
— То Кет не така ерудована, як ви? — в очах лікаря спалахнули іскорки щирого інтересу. — Дуже цікаво! Це треба відзначити!
— Відзначте, — погодився Андре. — А ще відзначте, що з моральної точки зору вона краща за всіх, кого я знаю. Кет я довіряю.
— Так, так, добре! — Деказ зробив кілька коротких записів у блокноті й поглянув на Андре. — Скажіть, ви захоплюєтеся літературою?
— Так.
— Як ви вважаєте, художні твори дають прийнятні й правдоподібні моделі поведінки? Ви читаєте белетристику, щоб збагнути мотиви людських вчинків? Щоб зрозуміти людей?
— Ні, художні твори не дають прийнятні й правдоподібні моделі поведінки. За допомогою художніх творів мені не вдається збагнути мотиви людських вчинків. Я намагався зрозуміти людей, але це завдання виявилося для мене надскладним, і я давно вже втратив надію. Романісти або самі не розуміють людей, або просто брешуть, як і всі довкола.
— А ви самі брешете?
— Намагаюся не брехати.
— Чому?
— Так навчила мене Кет. Кет каже, брехня вбиває.
— А хіба правда не вбиває? Запитайте в Кет!
— Самі запитайте! — посміхнувся Андре.
Психолог зітхнув, прикривши повіки.
— Кет, — нерішуче мовив Деказ, — правда вбиває?
— Вбиває! — кивнула дівчина.
— Вбиває, — повторив Андре.
— Тоді в чому різниця?
— Від чого вам хотілося б померти — від священного срібного кинджала чи від заіржавілої кривої пили? — сердито запитала Кет.
— Від чого вам хотілося б померти — від священного срібного кинджала чи від заіржавілої кривої пили? — луною озвався Андре.
Лікар ледь помітно здригнувся й міцно стис блокнот.
— Смерть — завжди тільки смерть. Мені все одно.
— А нам — ні! — категорично мовив Андре.
— Так, я дещо зрозумів про вас, Андре, і, здається, на сьогодні досить! — повідомив психолог. — Якщо ви дозволите, у мене буде для вас завдання, яке ви обов’язково маєте виконати до наступного сеансу.
— Якщо це не потребуватиме забагато часу, — знизав плечима хлопець. — Я саме розпочав вивчення німецької мови й не маю часу на дурниці.
— Ні, це не потребуватиме багато часу! — примирливо мовив лікар. — І буде для вас дуже корисно. Ви маєте подолати кризу довіри.
— То що мені робити?
— Я переконаний, що у вашому житті були речі, які ви приховуєте від близьких. Я настійливо рекомендую вам розповісти своїм домашнім три своїх секрети й попросити їх зробити те саме у відповідь на ваш жест.
— Навіщо?!
— Це вас зблизить.
— Щось я сумніваюся! — скрушно похитав головою Андре.
— І я! — струснула золотою гривою Кет.
— Ви ж любите правду, чи не так? — хитро примружився лікар. — Чому ж не хочете нею ділитися?
— А я — егоїст! — посміхнувся Андре.
— Це твердження ми перевіримо наступного разу. До четверга, юначе!
— Бувайте! — сказав Андре, встаючи з крісла.
— А сказати лікарю «дякую»? — нагадала дівчина.
— Нема за що йому дякувати, Кет! — заперечив Андре, розчиняючи перед подругою двері й пропускаючи її до коридору. — Він просто ставив безглузді питання й отримав за це гроші.
Хоча Кет розуміла, що чисто формально Андре правий, їй вкотре стало соромно за хлопця. І чому звичайну люб’язність цей дурник називає «соціально детермінованою брехнею»?! Треба буде запитати, скільки видів брехні на сьогодні виокремив Андре. Ця нудна й абсолютно безглузда бесіда прикрасить одну з безсонних ночей, коли її розумник перевчиться й не зможе до третьої ранку заснути через нервове збудження, прокручуючи в мозку безкінечні рядки граматичних правил і стовпчики нещодавно вивчених слів.
— Дякую, мсьє Деказ! — крикнула вже з порогу Кет.
— Іди вже, залиш свою подяку при собі: він не чує тебе й не вірить, що ти існуєш! — обурено вигукнув Андре й зачинив за собою двері.
Кет пошкодувала, що не може дати Андре доброго запотиличника. Пошкодував і Мсьє Деказ, що не може дати Андре доброго друга, який дав би йому доброго запотиличника.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тільки разом», після закриття браузера.