Читати книгу - "Бережіть янголів своїх"

їжа. Екскурсія стародавнім Нілом із відвідуванням легендарних храмів, збудованих фараонами Єгипту протягом декількох тисячоліть. Незвичайні легенди про кохання, владу і зради, що супроводжували зведення кожного з храмів на честь божеств багатоликого бога сонця Ра, інших богів і власне фараонів. Піраміди, де були поховані фараони разом зі своїми дружинами, слугами й багатствами. Сфінкс, якому хтось із фанатиків відстрелив носа.

Освідчення в коханні — мені… Ну хіба це не казка з «Тисячі й однієї ночі»?

Гостинні єгиптяни зазивали нас до своїх крамничок і пригощали холодним або гарячим чаєм каркаде, сподіваючись, що ми щось у них придбаємо. В одній із таких крамниць, куди ми зайшли з Майком, щоб купити сувеніри друзям перед від’їздом, і сталася ця драматично-кумедна подія.

Було 25 грудня. У далекій, незнайомій мені Америці всі святкують Різдво. Ми вирушили по магазинах, щоб придбати сувеніри. В одному з них, із мільйоном гарних пляшок різної форми та розміру і сотнею різновидів ароматних олій, Майк звернувся до мене:

— Поліно, ти почекай мене тут, будь ласка. Мені треба побалакати з господарем крамниці хвилин десять. Це — брат господаря крамниці, Мехмед, — представив мені Майк ще одного смаглявого чоловіка в сірій галабеї, — він побуде тут із тобою.

Чесно кажучи, я чомусь злякалася так, що в мене заніміли руки. До запаморочення! До нудоти! Ось воно! Завтра рано-вранці нам вилітати додому. Ось яка ціна освідчення в коханні! Мабуть, це пастка для таких дурних квочок, як я. Він привіз мене сюди, як товар. Продав мене… Зараз піде й залишить отутечки. Без грошей і документів… Сам полетить, а мене тут тягатимуть, як захочуть. Я чула про такі випадки. Господи, що ж робити? Невже я знову вляпалася в історію? Чудово провів час, а тепер позбудеться мене. Ну, звісно, він мене продав! Сама винна. Сама просила «розладнати, якщо все не на добре»… Ось і розладнується все, навіть дуже швидко розладнується… Але — навіщо ж так?!.

У моїй голові вимальовувалися картини, одна жахливіша за іншу. Кожної хвилини очікувала, що ось-ось сам Мехмед або хтось із його одновірців зараз схоплять мене, зв’яжуть або вдарять. Тому й стояла посередині магазинчика, наче вмурована, не підходячи до жодної зі стін. Боялася, що там є якісь потаємні двері, котрих неймовірна безліч у їхніх дурнуватих пірамідах.

«І на що ти розраховувала? Казали ж тобі: у дзеркало спочатку подивися! — лаяла я себе на всі заставки. — Дурна! Дожила до сивини, а якою була наївною дурепою — такою й лишилася! Кажуть же: мудрість приходить із віком. Але іноді вік приходить сам-один. Це якраз про мене…»

Я набралася сміливості: ет, чому бути — того не минути, і озирнулася навколо. Мехмед спокійно сидів коло столика і пив свій каркаде. Він запропонував мені приєднатися до нього. Я, боячись, що він підсипле туди отрути чи снотворного, відмовилася. Він не наполягав. Узагалі нічого страшного не відбувалося. Я потроху заспокоювалася. І тут повернувся Майк із господарем крамниці.

Майк світився щастям, господар теж посміхався і разом зі своїм братом Мехмедом дивився на мене доброзичливо, я б навіть сказала — із захопленням. Оцінивши все це, вирішила ніколи нікому не розповідати, які жахливі десять хвилин я пережила в далекому Єгипті, поки стояла в тому маленькому магазинчику. У казках теж бувають жахіття.

Майк підійшов до мене, узяв за руку, подивився в очі.

— Тобі холодно? — запитав він, відчувши, що я тремчу, як осичина.

— Так… — збрехала я.

— Ти не захворіла? — В його голосі відчулася тривога.

«Як я могла подумати про нього так? — знову почала я лаяти себе…»

А що я повинна була думати? Я зовсім не знаю цю людину! Бачу її лише втретє у своєму житті! Ох…

— Я не хвора, — відповіла я. — Ходімо?

— Гаразд.

Ми душевно розпрощалися з єгиптянами, вислухавши їх «congratulations» (привітання). Я вирішила, що вітають із Різдвом і, побажавши їм усього найкращого, ми вийшли.

Майк не відпускав мою руку. Навпаки, стискав усе міцніше.

— Нам сюди.

Я підвела очі і побачила вивіску «Sultan jewery store» (ювелірний магазин «Султан»). «Він, напевне, хоче мені купити якусь золоту прикрасу на честь Різдва, — подумала я. — Ну що ж, нехай. Усе-таки вже втретє зустрічаємося…»

18

Як же в нашому житті все відносно! Щойно підозрювала людину в найстрашнішому зі злочинів, а тепер готова прийняти дорогий подарунок і знову потрапити в залежність. Але тоді я ще не знала, що мені приготувала доля.

Ми зайшли всередину. Це була не крамничка, а досить пристойний ювелірний магазин, хоч і невеликий. Вітрини, розташовані із трьох боків у вигляді літери «П», сяяли чистотою, відливали золотом і виблискували камінням. Кілька єгиптян-чоловіків, мабуть, продавців, стояли півколом, плескали в долоні й кричали: «Welcome!», «Congratulations!» і «Merry Christmas!» (Ласкаво просимо! Вітаємо! Веселого Різдва!)

Я, звісно ж, зрозуміла, що усі вони вітають нас із Різдвом, дякувала й бажала веселого Різдва і їм.

— Поліно… — раптом звернувся до мене Майк. Узяв мою руку. Його рука злегка тремтіла.

— Тобі що, теж холодно? — грайливо запитала я.

Він подивився мені в очі. Погляд був серйозний, а сам він нагадав мені отого чоловіка, якого я побачила вперше рік тому, відчинивши двері своєї квартири — холодного й колючого.

— Я хочу, — промовив він, — щоб ти приміряла каблучку й вибрала другу теж…

— Дві каблучки? Навіщо дві? — здивувалася я.

Він повернув мене обличчям до вітрини, де вже лежали дві каблучки. Одна була більша, друга — менша. Каблучки були заручними!

— Ох!!!

— I love you Polina. Would you marry me? (Я люб­лю тебе, Поліно! Ти одружишся зі мною?)

Я закам’яніла. «У казках людей теж часто перетворюють на камені», — подумала я… Раптом дуже сильно розболілася голова, у вухах задзвеніло. Тіло закрижаніло й відмовлялося підкорятися. Лише через кілька хвилин я змогла поворухнутися. Озирнулася на чоловіків, які стояли осторонь. Вони щось вигукували, плескали в долоні, сміялися. Загалом, раділи, як могли.

Майк теж не ворушився. Він стояв навпроти і невідривно дивився на мене. Його очі висловлювали напружене очікування,