Читати книгу - "Позолочена рибка"

— Я з тобою свині не пас, — Робертів голос пролунав тихо, але рішуче, і на мить усі замовкли.

— Якщо ти із села, то на травичці знаєшся, це факт, — утрутився Малий Руді. Аліція його не терпіла, відколи з’ясувалося, що перед фізкультурою він своєю мобілкою фотографував, як дівчата переодягаються.

— Не розуміюся я на вашій травичці. Змінилася ти, Capo, — додав він, здивовано глянувши на єдину людину, яку тут знав.

— Цяця-ляля дєвочка, да? — Борис аж облизнув пошерхлі губи. — 3 Аліції теж можна зробити лапочку, чого там. За бажанням клієнта ми перетворюємо дівчат на справжній товар…

— Безкоштовно! Pimp my ride, — горлав Малий Руді.

Аліція стояла в коридорі, пильно вдивляючись у Сару, яка щосили намагалася втримати рівновагу й перевести подих. Але її зусиль явно бракувало, щоб знову стати колишньою Сарою.

— Ходімо, Capo. Ми прийшли по тебе. Повертаймося разом додому. — прошепотіла Аліція.

Подруга здивовано глипнула на неї.

— Не дурій! Це лише початок! — і схопила Бориса за плече.

— Повертаймося, — прошепотіла Аліція побілілими вустами. — Удома я зроблю тобі міцну каву й ти повинна поспати. Ти втомлена і…

Її голос потонув у хвилі протестів, здається, Сара навіть його не почула. Почала легенько погойдуватися в такт музики й меланхолійно всміхнулася Робертові.

— Потанцюймо, Робі! Я тебе навчу по-нашому. Ну ж бо, не будь такий штивний. Пригорни мене! Аліціє, не дивися, бо хлопчина стидається…

— Повертаймося, Capo.

Аліція з несподіваною рішучістю схопила подругу за руку. Роберт стояв біля відчинених дверей. Сара продовжувала дурнувато посміхатися й геть не розуміла, що діється. Протести Бориса й Павла зливалися з диким ревом із музичних колонок. Роберт виручив Аліцію. Підійшов до Сари й міцно обняв за плечі. Та раптом прочуняла. Глянула на нього із проблиском свідомості й покірно рушила до дверей.

— Гей, ти, кугут, у тебе черевики в коров’ячому лайні! — Малий Руді підстрибував м’ячиком, ледве сягаючи Робертові до плеча.

— Дай-но гляну, що за фасончик! — кривлявся він.

— Ану облиш! — перед дверима раптом виріс Борис. — Це моя дівчина. Прибери від неї лаписька! — глипнув він на Роберта звуженими зіницями.

Переконавшись, що Аліція стежить за скрипкою, Роберт трохи відсунув Сару й схопив Бориса за хирляві плечі. Легенько, без жодних зусиль, відсторонив його.

— Стій тут, — твердо мовив він. — Бо доведеться мені побути нечемним.

Усі замовкли. Аліція встигла вивести Сару з помешкання й тепер підтримувала її, намагаючись водночас не впустити скрипку.

— У нього в сараї, мабуть, тренажери, — озвався ледь переляканий Павел. — Ну ти качок! — здивовано додав він і наштовхнувся на сповнений ненависті погляд Бориса.

— Я зростав на іншій травичці, — Роберт витер долоні об джинси, немов звільняючись від невидимого бруду. — А коров’ячі ляпки поруч із вами виглядають, як англійська порцеляна, — додав він, зачиняючи за собою двері.

Повільно спускалися вниз бетонними сходами. Аліція насилу стримувала сльози. Роберт ступав так, наче похмура сходова клітка була крушинською липовою алеєю, а гола лампочка — сонцем, яке заходить за хмару стелі. Аліція вдячно глянула на нього. І Роберт посміхнувся у відповідь, хоча його зелені очі й досі були темними від обурення.

Мама знала, як допомогти Сарі. Швиденько приготувала компреси й розмістила дівчину у своєму кабінеті.

— До вечора їй покращає, — заспокоїла вона Аліцію, лише зараз вітаючись із Робертом.

— Спасибі тобі за те, що подбав про дівчат, — мовила вона зі щирою усмішкою й поставила перед ним тарілку із сирниками. — Іж, Роберте, я сама їх приготувала.

Аліція, як ніхто інший, знала, скільки маминої турботи ховається під хрумкою сирною скоринкою. Донедавна вона була переконана, що мама вміє лише розігрівати готові страви в мікрохвилівці. Але сирники смакували надзвичайно й для Аліції були більшою несподіванкою, ніж для Роберта. Аліція негайно встромила в них виделку.

— Хочу сказати, що це не я подбав про них, — Роберт глянув на Аліцію, яка завзято ласувала брусницями.

— Але якби не ти, Сара точно б там залишилася, — заперечила Аліція. — Мені б так хотілося, щоб усе вже закінчилося, — вона перевела погляд із повної тарілки на двері кабінету. — Мамо, ти переконана, що з нею все буде гаразд?

— Сподіваюся. — мама знову замислилася й сиділа із сумним обличчям. — Просто я дивуюся, що таке сталося. Сара геть не вписується в усю цю кошмарну ситуацію.

— Це все через Бориса. Вона вже торік на нього запала… Мов рум’янку наїлася.

Мама задумливо похитала головою, а тоді вже веселіше глянула на Роберта.

— Радше, любистку, — зауважила вона, а тоді раптом проясніла. — Добре, що моя донька розуміється на травах, а не на травці.

— А я радий, що Аліція на них не знається, — Роберт продемонстрував усмішку, гідну найвищої стоматологічної премії. — Чудове невідання, особливо, якщо зважити на те, що в класі вона має таких дивних знайомих.

— Добре, що ти знаєшся, — Аліція втупилася в тарілку й неохоче подумала про свої почуття, які охопили її на вокзалі. Як вона могла зауважити Робертові черевики й куртку, а не помітити набагато важливіших речей. На щастя, він ніколи не дізнається про її дурні сумніви. А про важливе вони ще не раз матимуть нагоду поговорити.

Потім усі реготали мало не до сліз, коли Роберт витягнув із торбини бабусин яблучний пиріг. Хлопець так винувато дивився на розкришену масу, що мамі й Аліції довелося довго його переконувати, що такий пиріг смакує аж ніяк не менше.

Лампа в кімнаті Аліції була чарівною, бо кидала неяскраве світло на обличчя Аліції й