Читати книгу - "Не судилось!, Старицький М. П."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Михайло хапає матір за руки і не допуска до Катрі.
Катря (тільки несамовито тремтить і шепоче). Не бийте мене! Не бийте!!
Вихід XIV
Ті ж та Іван Андрійович, Бєлохвостов, Харлампій, Аннушка і дворові.
Бєлохвостов (показується на рундуці; за ним Іван Андрійович). Боже мой, ma cousine 54 все дело испортит! Накрыла их... Скандал!!
Іван Андрійович. Я ж просив, я ж молив її не мішаться! І хто ту впустив?
Обидва хутко збігають до Анни Петрівни.
Разом:
Анна Петрівна. Эй, люди!
Іван Андрійович. Нюточко! Перестань бога ради! Іди звідціль!
Бєлохвостов. Кузина, ради бога, уйдите! Пожалейте Мишеля... Все дело погубите!
Анна Петрівна. Не могу!.. Убили!! Эй, люди!
Михайло. Что же это? Насилие!
Катря (несамовито). Михайло! Рятуйте!!
Михайло (кидається, ламаючи руки, то до Бєлохвостова, то до матері, то до батька). Миколо, спаси! Мамо... тату!.. Не руште її... Я не знаю, що з собою зроблю! Не оскорбляйте ее - я все сделаю, что вы хотите! Пальцем ніхто не коснись!! Я все зроблю... Простите ее!
Анна Петрівна. За нее заступаешься! За мерзавку?
Бєлохвостов. Что вы? Ради бога, уйдите!
Анна Петрівна (скажено). Отстаньте! Затронули чувство матери, и я, как тигрица, ее растерзаю! Позовите ее мать сюда, эту старую сводню! Тащите ее сюда за косы!! Пусть полюбуется!
Зам’ятня. Надбіга Харлампій, Аннушка, ще кілька дворових.
Катря (несамовито). Матір кличуть? І її катуватимуть? Зводниця, кажуть?! (Скида платок і, мов не при собі, виступа наперед). За що знущаєтесь? Що я вам учинила? Кого я занапастила? Мене оганьбили, мене обікрали, а тепер привселюдно топчете у болото, як остатню падлюку! Топчіть! Регочіть з дурної!! Плюйте! Кличте всіх!! Мамо!! Йди сюди! Дивись, любуй, на яку публіку поставили твою дочку єдину!!
Михайло (кидається до Катрі). Господи! Пощадите же! До исступления доведете меня!
Анна Петрівна. Какая смелость! Позор, позор!! Уведите ее! Завтра едем отсюда!
Бєлохвостов і Іван Андрійович улещують пані, що ледве на ногах стоїть; Харлампій і Аннушка пориваються взяти Катрю, але через Михайла не насмілюються.
Бєлохвостов (набік). Mais elle est charmante! 55
Харлампій. Що з нею возжатись? Косу одрізати, та й годі!
Катря (божевільно обводить очима всіх, кинулась од Харлампія до Михайла). Ріжте косу! (Рве кісники, і розпущена коса хвилями спадає на плечі). Тобі її різати, Михайло! Ріж!! Чого ж зупинились? Катуйте! Розшарпали серце - добивайте! Христа ради, добивайте, не пускайте живою! Топчіть ногами; давіть і дитину від вашого сина!
Анна Петрівна. Ай!! (Зомліла).
Михайла як громом ударило. Всі скам’яніли.
Завіса.
Хата Дзвонарихи зсередини. Праворуч - піч і проміж неї вхід у ванькир; наліво - вікна, лави. На переднім кону стіл і інше. Бідні обставини. Ніч. На комині горить каганець.
Вихід I
Катря сама.
Катря (схилилась на стіл і довго сидить нерухомо; далі підводить голову, ніби памороки забиті). Ох, як голова болить... мов лещатами за виски здавлено... Ну, Катре, тепер що? Насміялась доля? О, як насміялась! І сліз нема; тільки очі горять... Ох! Важко й голову підняти, мов не моя... Пожила-таки я, зазнала щастя... ну й буде!
Чути з кімнати стогін.
Матір бідна, непритомна... положила дочка... Може, й очі закриє навіки? Так у мене все в голові крутиться, що й не пригадаю, хто мене вів?.. Упхнули в хату... накинулись... Ох! А Михайло ж де дівся? Забула... Чогось мені тільки так шкода, так жаль... аж коло серця пече!
Вихід II
Катря і Пашка.
Пашка (ввіходить хутко). Що там, Катре, таке скоїлось? У дворі гвалт якийсь стоїть... Чого то?
Катря. Весілля справили...
Пашка. Яке весілля? Що ти кажеш?
Катря. Так-таки: весілля... бучне, панське... Пан і пані поблагословили мене; Михайло привселюдно признав мене своєю... коханою молодою... Ну, й пані теж була дуже рада, так вітала щиро... Вся дворня на радощі збіглася... бенкет такий був!.. Мене напоїли... бач, аж голови не зведу з хмелю!
Пашка. Боже мій! Певно, лихо збилось? Ти мов з хреста знята!
Катря. Що ж? Так і треба... На таку стежку ступила, йшла на муки, ну й треба вже йти до кінця, спокутовать... Ох, тільки які ж муки! Кісточки на мені живої нема... Господи, хоч би душу мою швидче прийняв!..
Пашка. Схаменися, Катре! Не рви себе!
Катря. Ох, Парасю! Де вже мені себе рвати? Порвали вже, пошарпали мене другі!.. Як мені тяжко!.. Дай свою руку, притули до чола мені: там мов свинцю налито, мов топлять його!
Пашка піддержує їй голову.
Пашка. Бога ради, заспокойся! Ти вся тремтиш!
Катря. Холодно... у-ух!! Нівечили мене, Парасю... Мати моя били... А Михайло... ох-ох! (Ламаючи руки, припада до Пашки).
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не судилось!, Старицький М. П.», після закриття браузера.