Читати книгу - "Люборацькі, Свидницький А. П."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
То Іван Іоаннович задумав комплімент сказать панянці і так прибирався. Озвеличивши панянку тим, що вона походить на богородицю, він богородицю назвав красавицею, тоді і каже:
- Єй-єй! то як дивлюсь на вас, панно Маріє, то наче на той образ; а як на образ дивлюсь, то наче на вас - їй-богу!.. Точка в точку! - І осміхнувся, та й почав відкашлюватись і люльку набивати.
А ляшки кажуть: - І ми так: як дивимось на панну Марію, то наче бачим богородицю… єй… єй… - Еге ж так? - пита один у одного.
- Таже так.
- Якби не так,- каже третій,- то пан богослов не казав би.
- Та що ти! - перебив той,- Ти не так величаєш; кажи його богословство.
Мася чуть тільки гамує сміх, а ляшки - щоб котрий вусом моргнув, то ніт. А Іван Іоаннович уже набив люльку; уже ляшок і прислужився: вийняв з кишені папірцю шматок, запалив і приніс: - Просю,- каже,- покорно, ваше богословство! пихкайте!
Іван Іоаннович хотів щось сказати, та тільки рот роззявив, а ляшок і каже: - Та пихкайте-бо, ваше богословство, а то припече й кину.
Іван Іоаннович і став пихкати: пих-пих, і каже: - Такого титулу,- і все: пих-пих,- нема і в світі,- а все пихкає.
- О? - почав ляшок,- нема? то як же вас величати, ваше богословство?
- Як буду священиком, то ваше благословеніє, або - ваше преподобіє, або - превелебіє; а тепер ще я не маю величанія.
Принесли чай. Став один ляшок мішати його ложкою й питає: - Ваше богословство! чи пак - ваше пришле благословенство, а тепер ще ніяк! Ви вчили богословію; чого-то, скажіть, сахар скоріш розтає, як його не мішати ложечкою, а як мішати, то не так скоро?
- Ге! - сказав богослов,- ге! хіба це до богословії належить? ге!
- Бач його! - озвавсь той,- а я думав, що до богословії.
Поки тут що діялось, менші сестри, що сиділи десь там у закутку, підослали наймичку розпитать хурмана: хто приїхав. Як довідались, що богослов, то так і розігнали курей на сідалі. Вже дівчина, здавалось, і добре за голову стискала, а все-таки чути було «Кир-кир». В печі загоготіло; як і паніматка вийшла. З старою Іван повів розмову, як і треба. Все розказував: і скільки кіп його батько вже поставив, і скільки ще буде, і коли обжинків сподіються, і скільки пнів пасіки, і скільки роїв, і все, що треба в хазяйстві, говорив, розказував, як з книжки вичитував. І жартував і все; та тільки з старою, а Мася й Орися сиділи нишком у тій же кімнаті. Поки ж ще ляхи були, то й їм було з ким розмовляти; та ці недовго мешкали: паніматка не любила ляхів, і вони це добре знали, то не пройшло і години часу, як утрясли.
Паніматці хоч і до дня просидіти б, прогомоніти з Собальським, та нездужала, то й пішла собі. Як не той став хлопець, оставшись з панянками; зам’явся зараз, закахикався.
- Давно вже я тут був,- каже.- Ще ви ось які були,- показав з-на аршин від землі,- а я,- каже,- качавсь, як гарбуз.
Засміялась Мася, і він засміявсь, та й замовкли. Стара гукнула на Орисю; Орися й вийшла. Богослов ізнов почав:
- Покійний о. Гервасій, пам’ятаю, горіхів давав…
Мася мовчала; а він додав: - Вам, думаю, жаль за о. Гервасієм?
- Mnіе? - озвалась Мася,- nie miała bym za kim ubolewać! 95
- То ж ваш отець!
- Та coż z tego? 96
- Та й не жаль?
- А nie. 97
«Як таки можна,- подумав богослов,- щоб дочці та не жаль було за татом!» - І каже: - То може, хоч коли жаль було?
- Nigdy. 98
Не сказав він нічого на цю штуку, а почав люльку набивати.
Довго так-то мовчали вони, то розпочинали розмову і на двох-трьох словах кінчали, і знов мовчали.
Богослов курив та й курив, аж язик йому затерп; вже й не хотілось, а все курив, аби дурно не сидіти. Далі, завваживши, що Мася й не заїкнеться на рідну мову, каже:
- Чи ви смієтесь з мене, чи що, що тоді он як балакали, а тепер ось як? І не пізнати, що не кателичка, що панотцева дочка.
- Byłam głupia, 99 - відказала Мася.
- То це ніби й я дурень, коли так? - заговорив богослов.
- Ja nie mówię,- озвалась Мася,- a panu wolno myśleć, со się podoba. 100
Скипів панич, аж побілів, і вийшов та й гука:
- Герасиме!
- Гов! - озвавсь той.
- Давай коні! - І вернувсь до хати. Масі вже не було; тільки Собальський ступив за поріг, вона й пішла в валькир.
Хто не знає, що кому що, а курці просо? Так і хурман: аби коням добре, то й сидів би і не рунтався. А в Люборацької коням богослова і містечко знайшлось в стані, і паші, й оброку 101 дозвалу; то й почав Герасим ворчати щось під ніс собі, як панич сказав коні подавати.
Почула стара його приказ і вийшла знов, хоч слаба була.
- Куди ви проти ночі? - каже.- Та переночували б любенько, побавились і вже завтра по видному й поїхали б. А тепер чого сліпати?
- Спасибі,- каже,- а ночі тепер видні, і додому недалеко. Поїду.
Не вблагала паніматка навіть закуски підождати: - Поїду та й поїду.- Тільки чарку горілки випив.
- Хай же хоч хурман повечеря!
- Хіба він голоден? і дома повечеря. Спасибі, не турбуйтеся.
І поїхав.
- То через тебе,- почала мати Масі вимовляти,- то ти йому щось зробила, згризото ти моя!
- Що ж вам таке до його? а поїхав - хай їде на зламану голову!
- Дочко! Чого ти проклинаєш? Що він
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Люборацькі, Свидницький А. П.», після закриття браузера.