Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вже був пізній вечір. А Тамарі так не хотілося йти з їхнього затишного містечка біля лісового озера! Але нічого робити – треба йти, не можна передчасно викликати у Дакса підозри.
- Я не впевнена, що твій зв'язок з ним перерветься саме за тиждень, - задумливо дивлячись у багаття говорила Велма. – А отже, твоє життя, дійсно, у небезпеці. І білу дівчинку дуже шкода!
Тамарі кивнула, погоджуючись та дивлячись на свою сплячу доньку, що згорнулася біля Велми, немов маленьке кошеня. Та й до того ж невідомо, яку долю приготує жорстокий Дакс їх дівчинці, якщо Тамарі не вдасться врятуватися.
- Велма, та білявка назвала його демоном. Хіба таке можливе?
- Якщо він запродався демонам, то один з них міг вселитися у нього. Таке цілком можливо.
- Як же нам знайти цього Еріка?
- Боюсь, що бессни будуть безсилі проти демона. От якби вони покликали на поміч сульфідів… Подейкують, що ці ельфи і самі спілкуються з демонами. Та вони, власне, і схожі на них. Землі бесснів величезні – де ми там шукатимемо загадкового Еріка? І який із бесснів виявиться потрібним нам? Тамарі, тобі треба викликати твою подругу. Пам'ятаю, вона була заручена з верховним безсоном або його нащадком. Він повинен бути в курсі того, що в когось з їх роду зникла дитина.
- Я кликала її. Неодноразово. Але вона мовчить. Мабуть, все ж я безталанна.
-А вибору-то немає! - Знову пішла в наступ Велма. - Якщо ти втечеш до того, як твій зв'язок із Даксом зникне – він легко тебе знайде. Ми не встигнемо навіть до порталу добігти. Нема чого сумніватися. Ти стала зараз набагато сильнішою, ніж раніше. Та й мова йде про порятунок не тільки твого життя, а й життя Тассі. Пам'ятай про це! Це додасть тобі сили.
І відьма ніжно погладила златокудру Тассю по голові. Вона вже давно любила її, мов своє власне дитя.
-Тамі, зрозумій, - вже більш лагідно продовжила вона. – Я б послала туди моїх метеликів, та вони не долетять – замерзнуть. А ти можеш звертатися до близьких тобі… Спробуй. Я не знаю, що ще можна придумати.
- Ти маєш рацію, Велмо. Нехай Тасся й сьогодні лишиться в тебе? Мені щось неспокійно. Я не хочу ризикувати нею.
-Ну, звичайно. Ти ж знаєш, я цьому тільки рада.
І тисячі блискучих метеликів чи світлячків – темрява їх у ночі розбере – ніжно підхопили сплячу дитину і понесли у затишний блакитний будиночок.
А Тамі вирушила до замку - як же вона його зараз боялася і ненавиділа!
Але не можна!!! Не можна передчасно злякати Дакса чи когось із його сімейства.
Тихо пробиратися напівтемним від нічних сутінків залом у Тамарі стало вже звичкою. Згорбившись, човгаючи ногами, ніби їй нестерпно складно йти, вона подолала сходи і увійшла до своїх покоїв.
- Фух, здається, пройшла непоміченою, - задоволено хмикає вона.
Ні тобі зауважень, ні злорадних поглядів у спину. Тамарі, все ще не вийшовши з образу, човгаючи ногами зайшла у ванну кімнату. Швидко роздягнувшись, вона стрибнула під холодний душ, з насолодою підставляючи втомлене тіло під прохолодні каплі. Ось якби вода могла змивати неприємності. Ну, та не важливо – скоро весь цей жах закінчиться.
Одягнувши ніжну батистову піжаму, Тамі підійшла до дзеркала. Дивлячись на своє вбрання, вона задоволено хмикнула - ну не змогла вона встояти - і нашаманила собі пару днів тому нову піжамку. Постукавши пальчиками по шкірі навколо очей, подумала - скоро через цих намальованих синців під очима і самих очей видно не буде.
Не про це зараз треба думати – обсмикнула сама себе жінка. Зараз потрібно випити чарівного Велминого відварчика – і покликати Тоню. Востаннє глянувши на себе в дзеркало, вона послала сама собі підбадьорливу посмішку і вийшла з ванної.
Постелила на підлогу ковдру - щоб м'яко сидіти, сіла на коліна, руки долоньками вгору. І покликала:
- Тоня!!
Тиша.
- Тооооня. Я тебе чекаю ….
І так цілу годину - і голосно, і співуче, і ласкаво, і наказувала, і просила. Але мовчала темрява, подружка на зв'язок не виходить. Тамарі важко зітхнула. Може, щось із Тонею трапилося? Можливо, вона у біді? Відігнавши сумні думки, Тамарі просто дійшла висновку – що то вона сама така слабка магічно, що тільки і може Велму викликати на зв'язок. Та й то коли тій самій цього хочеться.
Ну, не приносити ж себе в жертву Даксу? Адже поки що теплиться вогонь між їхніми руками, або поки вона сама жива – він не зможе поєднатися з білою дівчинкою. Значить, Тамарі доведеться просто сховатися. Велма напустить мороку на ліс - і якийсь тиждень-другий так і простягне. А там і зв'язок перерветься, і будучи вільною від кайданів ельфійкою, вона вже придумає, як врятувати білявку.
Так, розмірковуючи, Тамі перебралася в ліжко, затишно там влаштувалася і згадала, що Велминого забороненого зілля на поріг не налила.
- Нічого не станеться, - подумала вона і вирішила востаннє спробувати щастя.
Розслабилася та покликала:
-Тоня!
Ти – шааааа…
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна», після закриття браузера.