Читати книгу - "Блогерка для бандита, Джулія Рейвен"

— Так, я одружуюся! І точно не з тобою, — гордо скинувши підборіддя, я обернулася і хльоснула Діму поблажливим поглядом. Мовляв, викуси, ти не єдиний чоловік в моєму житті. І твоє зникнення нічого для мене не означало. Нехай знає, що на ньому світ клином не зійшовся. І я довго не сумувала за ним.

Хоча мій інстинкт самозбереження благав, ні, він волав закрити рота і не нариватися. Заспокоїтися і попроситися додому, до сина і сестри. Повернутися до свого розміреного і безпечного життя. Адже я не в тому становищі, щоб огризатися. Не в тому становищі, щоб хамити бандиту.

Але настигаюче обурення з головою затопило мене. Я вже добре не міркувала.

Хотілося втерти Дімі носа за те, що він кинув мене напризволяще і ні разу не поцікавився за стільки часу, що зі мною стало. За те, що мені довелося кинути університет, щоб доглядати за дитиною. За те, що одним вчинком він посіяв у моїй душі ненависть до всіх чоловіків. Я навіть на побачення ні разу не сходила за три роки, так мені було огидно довіритися черговому мудаку. Дякую батькові і синові, які мимоволі довели, що не вся чоловіча стать така. І мені просто потрібен час, щоб охолонути, щоб зустріти свою людину.

Але, на жаль, мого посилу Діма не зрозумів. Він просто схилився наді мною і, спершись руками на раковину позаду мене, важко дихав. Продовжував свердлити мене своїм поглядом, і поки пауза не стала надто затягуватися, до мене дійшло, що я переборщила.

— Ти думаєш, що це все жарт? — каже Діма сталевим голосом, втискаючи мене тілом у стільницю. В спину неприємно врізався виступ гладкої поверхні, і я стиснула зуби, щоб не зашипіти від болю. — Розіграш? Гра? — з особливою лінивістю він перераховував всі можливі варіанти, а в самого в очах тріпотіло небезпечне полум'я. — Прикол для інстаграму?

— Н-н-ні, не думаю, — не з першого разу змогла вичавити щось членороздільне, гублячись під похмурим поглядом Діми.

Моє нутро волає про небезпеку, руки тремтять. Колишня сміливість знову зрадницьки покинула мене. І чим я тільки думала? Що за виставу я влаштувала? Дімі байдуже на мене, як і три роки тому. А я тільки нарвалася на його гнів і зневагу. На жаль, розумні думки мене відвідують після яскравого нападу ідіотизму. Після того, як я по максимуму вляпаюся у нову халепу.

— Ти так не думаєш? — саркастично перекривив мене Діма. Зневажливо пирхнув, ніби перед ним була істота без явних ознак інтелекту і різко подався назад. — Вона так не думає, блд!

Колишній рвучко схопив зі столу важку вазу з квітами і щосили запустив її в стіну. Я злякано сіпнулася, але так і залишилася стояти на місці. Босі ступні ніби самі вросли в підлогу з підігрівом і відмовлялися рухатися. Перенести мене подалі від розлюченого колишнього.

Слідом за вазою полетіли тарілки з омлетом, порожні склянки і глечик з апельсиновим соком.

— Вона думає, що це жарти, — Діма навіть не дивився на мене. Просто кричав принизливі фрази кудись в сторону. — Одружитися вона зібралася! З Єгором! Дурепа! Як була, так і залишилася!

Спостерігати за цим було моторошно. Я схлипнула і, затуливши рота долонею, стояла не в змозі поворухнутися. На підлозі, в помаранчевій калюжі лежали барвисті гербери, більше схожі на величезні ромашки, нерівні уламки посуду, залишки невигадливого сніданку… А Діма громив і громив навколо себе все.

Раптом він обернувся і з хижим вискілом кинувся до мене. Серце пішло в п'яти, дихання перехопило від жаху. Я в деталях уявила, що він зі мною зробить. Я сіпнулася у спробі втекти, але колишній швидко відрізав всі шляхи відступу. Він болісно потягнув мене за лікоть і, притиснувши до стільниці, знову уклав у своєрідну пастку.

— Ти три роки назад все зіпсувала! Життя моє зіпсувала, — уїдливо процідив Діма, нависаючи наді мною грізною скелею. — Зараз я не дозволю цього зробити. Через тебе, дурепу, вмирати не збираюся...

Я на мить сторопіла від такої заяви, але не наважувалася більше нічого казати. Всі слова обурення застрягли гострим каменем в горлі. Я прикрила очі, відчуваючи, як важко заскніло в грудях від образи. Що він таке верзе? Це я йому життя зіпсувала?

— Диме, — наче рятівний гонг пролунав збоку голос Міші. — У нас проблема.

Боже, як же він вчасно. Спершись на одвірок, хлопець без жодного зацікавлення дивився на нас.

Колишній на мить завмер, наче швидко заспокоювався. Глибоко вдихнувши, він відштовхнувся від стільниці і повернувся до Міші. Сподіваюся, Діма не піде руйнувати далі будинок, або, куди гірше, не почне бити свого помічника.

— Що сталося? — хрипко уточнив колишній. Його нерівне дихання ніяк не приходило до норми.

Міша побіжно оглянув зруйновану кухню, мигцем ковзнув по мені поглядом і з незворушним виглядом додав:

— Хлопці телефонували, склади з товаром горять.

— Що блд? Знову підпал? — Діма грізно гаркнув на всю кухню, від чого я злякано зіщулилася.

— Пожежники вже там, — спокійно промовив Міша, ніби нічого страшного й не відбувалося. Непогана в нього витримка, однак. — Майже все загасили, але товар... — він затнувся на секунду, — його там немає. Хтось його виніс, а потім інсценував замикання проводки.

— От же тварюки! — Діма схопився за голову і нервово закрокував кухнею. — Виходить, ми не того «щура» спіймали. Є хтось ще.