Читати книгу - "Морок, у якому тону , Ксандер Демір"

Давид

Я знову взявся за руку і відійшов назад, аби перепочити, незважаючи, що раунд ще тривав. Одразу ж зловив на собі косий погляд Сергія і той посміхаючись підбіг до мене, наносячи мені серію сильних ударів в плече.

-Давид! Зупиніть це! – несподівано закричала Даша і Сергій відійшов до неї, роблячи невелику паузу між наших боєм. Що сталось? Чому вона закричала? Зі мною ж все добре.

-Агов, Костюк, повертайся! Я чекати не буду! – я вдарив кулаками по долонях, підходячи до суперника.

-Що в тебе з рукою? – він повернувся до мене і прокричав суворим тоном.

-Все гаразд! Продовжуємо бій! – я знову розім’яв плечі і встав на своє місце.

Авжеж серія ударів Сергія завдала неабиякої шкоди для руки, але я намагався не звертати уваги. В першу чергу, мені потрібно виграти бій і показати синові, що потрібно завжди вірити в себе і не зупинятись.

Сергій встав на своє місце і поєдинок продовжився. Тепер моя черга влаштувати шоу. Видно, що Костюк не завжди грає за правилами, а все через його запальний характер. На рингу і взагалі на будь-якому місці для боїв, головне керуватись навиками і досвідом. Тільки це головне тут! Ніякі емоції не можуть заволодіти тобою під час цього. Адже, наслідки можуть бути фатальними.

Я вдихнув повітря в повні груди і знову вдягнув капу. Тепер до найцікавішого. Шоу починається. Кісточки на руках неймовірно боліли, добре що йому хоча б вистачило мізків, щоб одягти бинт перед тим як надіти рукавиці. Це хоч трохи пом’якшувало біль при ударі.

Я підійшов до Костюк і завдав йому декілька хуків в лице та одразу відійшов назад. Поки той намагався прийти в себе, я ще раз вдарив його лівою рукою в плече. Нарешті він прийшов в себе і наблизився до мене, проте його серія ударів була ні про що, я поставив блок і бали не зарахувались. Як тільки він знову хотів нанести «вирішальний» в його тактиці удар, я присів і з-під низу вдарив йому знову в лице. Аперкот застав його зненацька, Сергій похитнувся і відійшов на своє місце.

Поки Костюк приходив до тями, я глянув на таблицю з рахунком. Я обігнав його. І на дуже багато. Схоже хтось здає задню. Я одразу перевів погляд на його вихованців, що сиділи в повному шоці: «як це наш тренер програє?». Так не можна.. його репутація впаде до нуля.

Сергій схоже прийшов до тями, хоча по його розбитому лицю було не видно. Він знов намагався наблизитись до мене, тому я підійшов перший і взяв його в захват, тримаючи його руки біля свого пояса. Я швидко зняв капу і нахилився до нього ближче.

-Що ти робиш? Ти ж прекрасно знаєш, що ще один мій прямий удар тобі в голову, і буде нокаут! – він намагався вириватись, але я все одно міцно тримав його біля себе. – Залиш всю злість і погодься на нічию. Ти втратив всю погану у своїх вихованців! А я, на відміну від тебе, честь і солідарність маю.

-Навіщо тобі це? – виплюнув капу. – Що ти від цього отримаєш? Насолоду? Що я програв? Так? Ти цього добиваєшся! Давай, завдай нокауту.

-Навіщо мені це? Ти себе бачиш? Жалкий, ніби маленьке щенятко в дощ!

-Давай, покажи на що ти вартий! Чи боїшся? -Я відкинув його назад і видихнув. Я можу завдати йому зараз «крос» і він вийде з цього бою з позором, або я можу просто піти, залишивши його з уявною «перемогою». – Ні на що не здатен!

-Чого ти добиваєшся? – я розвів руки в сторони.

-Я чого добиваюсь? – підійшов ближче. – Даша буде моя!

-Хіба що тільки у твоїй бурній фантазії.

-А можливо в мене вже щось і було з нею, з цієї фантазії? Чи тяжко усвідомити те, що ти її втратив?

Я видихнув, стискаючи щелепу. В цьому світі я стерплю все у свою адресу, але тільки не те, що стосується моїх людей!

Костюк знову підійшов ближче і я наніс йому довгий прямий удар правою рукою. Як я і казав, крос виконав і він впав. Нокаут.

В залі нависла тиша, я оглянувся і побачив як перешіптуються його вихованці. Ну.. мінус його репутація серед них. Я попереджав.

Я нахилився до нього і декілька разів дав ляпаса, аби він прийшов до себе. Почулось пару тяжких стонів і прокинувся. Все. Моя місія виконана. Я швидко повернувся до роздягальні, аби прийняти душ і повернутись до нормального життя. Руки шалено пекли від цього боксу без рукавиць. Потрібно було його ще тоді послати, адже він прекрасно знав, що це поза правилами. Проте, видно в кого його вихованці.

-Давид! Ти як? – в роздягальню забіг Саша і одразу ж кинувся в обійми. –Ти круто його провчив.

Я розсміявся і нахилився до сина.

-Ти також вразив мене своєю технікою. Доволі чиста для такого малого. – потріпав його волосся. – Твій тренер не компетентний у своєму ділі, ми знайдемо тобі кращого, гаразд?

-Так, авжеж. – хлопець знову обійняв мене сильніше, ніж минулий раз.

-Вибачте, Ви Давид, так? – я повернув голову, де в порозі стояли декілька високих хлопців, вихованці Костюка. Що вони хочуть вже?

-Так, ви щось хотіли, хлопці? – я піднявся і підійшов до них ближче. Схоже душ я сьогодні не прийму.

-Так, ми в захваті від вашої точності ударів. Ви молодець!

-Ем.. Дякую. Мені приємно це чути. – я посміхнувся й оглянув хлопців ще раз. Це були не всі, лише мала частина від усіх вихованців. Проте, я ретельно слідкував за кожним боєм, і саме ці хлопці якраз таки користуються технікою, а не емоціями. – Ще щось, чи я можу сходити в душ?

-Як вам сказати.. – вийшов один із підлітків, напевно найстарший з усіх. – Мене звати Рома, я один із найстарших учнів Сергія Євгеновича, і спостерігаючи за сьогоднішнім вашим боєм, я б дуже хотів, аби ви стали моїм тренером.

-Що? – я аж закашлявся. Я тренер?

-Так, я знаю, що ви не тренер і навіть не майстер спорту, але ваша техніка це кайф. – він посміхнувся і всі його друзі погодились з ним. – Я знаю, що ви в шоці, але ми б дуже хотіли займатись у вас. Сергій Євгенович казав, що ви лох, але це не так. Лох, здається інший тут.

Я розсміявся. Можливо і справді, варто спробувати себе в чомусь іншому?

-Слухайте, хлопці. Я правда вдячний вам за компліменти ваші. Проте я справді не боксер. Я займався трохи іншим видом боротьби.

-Подумайте над нашою пропозицією. Я можу дати вам свій номер, аби ви потім відповіли нам стосовно цього?

-Авжеж. Я подумаю над цим до кінця тижня і скажу, гаразд? –хлопці пожали мені руку і пішли. Тепер нарешті душ.

Я швидко помився, переодягнувся і покинув це жахливе місце. Вже бачу себе у м’якому ліжечку, як сплю, проте на вулиці мене ніби чекали Даша і син.

-Привіт, кого чекаєте? – я посміхнувся, підходячи до них.

-Ну взагалі-то тебе. – промовила дівчина. – Схоже синці в тебе будуть довгенько. – і справді, пару раз я погано поставив блок, від чого отримав хороший удар. Синець гарантований.

-Все одно, мені більше пощастило, ніж вашому тренеру. – я скривився і глянув на сина, що тримав новий кубок у руках. – Молодець. Гарний трофей.

-Давид, поїхали повечеряємо до нас разом? Мама приготувала неймовірно смачний рис! – Саша підбіг до мене і взяв мене за руку. –Мамо, ти не проти?

-Ні, не проти. Сама хотіла запропонувати. – вона коротко посміхнулась мені і відвела погляд. – Навряд чи ти сам собі ще щось будеш готувати після цього всього. Тому я з радістю нагодую вас, переможці.

-Ого. – я здивувався, посміхаючись до коханої. – Я не проти поласувати сьогодні чимось смачненьким, а не їжею з закладів.

-Тоді поїхали. І до речі, Саша хотів показати свого готового робота. –дівчина підняла палець, вказуючи як це важливо. Схоже, вона більше рада мене бачити у себе, ніж син.

-Тоді мені обов’язково потрібно бути у вас сьогодні. – ми посміялись і перекинулись короткими поглядами між собою, поки Саша знайшов якогось бездомного цуценя. – Я на своїй машині поїду за вами, окей?

-Авжеж. Саш, ходімо. – крикнула Даша.

-Мамо, тут цуцик! – хлопець підняв його ну руки і підійшов до нас. Схоже я знаю, що зараз буде. – Він маленький і без домівки.

-На що ти натякаєш? – запитала дівчина, посміхаючись.

-Ну мааам…

-Гаразд, тоді спочатку ми у ветеринарну і в зоомагазин. – почувши це, радості у Саші не були меж.

-Хочеш, ми з Сашею швиденьку поїдемо по цім місцям, а ти поки розіграєш їжу? – запропонував я. – Так вб’ємо час.

-Так, це було б доречно. Дякую! – дівчина посміхнулась мені і пішла до своєї машини. Щось підказує мені, що ця посмішка була грайлива. Ох, лисиця.