BooksUkraine.com » Детективи » Вигнанець і навчена відьма 📚 - Українською

Читати книгу - "Вигнанець і навчена відьма"

190
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Вигнанець і навчена відьма" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 70
Перейти на сторінку:
Але запевнила, і він повірив: не ходила селом, не хвалилася на людях, що збирається напустити на свого кривдника Микиту Недільського пристріт, чим звести його зі світу. Про такі наміри не попереджають, звідси перше питання: звідки про це знають не тільки в Соколівці й сусідній Маньківці, а й по всьому повіті.

Гаразд, відповів сам собі подумки Платон. Нехай до повіту дійшли лихі чутки. Земський начальник Дундукевич прямо сказав: сам не бачив, люди базікали. Але хтось же розповів тим-таки людям, що Олеся замислила наслати хвороби на Микиту! Нехай дівчина ходила вчитися на хутір до баби Прокопихи, яку тут вважають відьмою, і стара не ховається. До неї багато хто ходить, адже Прокопиха, зі слів Олесі, вправна повитуха. Також збирає трави й може лікувати краще за земського лікаря. Якщо людина тяжко хвора і Прокопиха може зцілити, просить залишити недужого в неї на кілька днів і ставить на ноги. Звісно, мертвих не оживляла, але й не ризикувала, якщо бачила — нічого вдіяти не зможе. Олеся пояснила: баба Прокопиха має лихе око, і нібито траплялися випадки, коли зурочувала кривдника. Та одразу ж дала зрозуміти: люди в це вірили, їхня віра не підтверджувалася реальними доказами.

Тобто Олеся визнала: нема прямого зв’язку між відлюдницею з хутора й негараздами, що час від часу спіткали ту чи іншу особу, на яку вона люто зиркнула.

Чечель зробив черговий ковток.

Охолонути, мислити розважливо панночка почала вже після того, як попросилася до Прокопихи в науку й зазнала невдачі. Вона старанно робила «закрутки» в житі, ламала, крутила, в’язала колоски з сусідського поля, куди кралася ночами, і бажання помститися перебило природний у таких випадках сором. Замовляла на хворобу й навіть на смерть, чого спершу дуже боялася, та потім те саме бажання допомогло забути про страхи. Підкидала на дорогу, якою Микита часто їздить, намовлені речі і предмети. Виконувала інші ритуали, мета яких — поробити кривднику, аби відчув весь її біль і назавжди втратив спокій. Навіть навчилася спеціальних замовлянь, які — так казала Прокопиха — здатні послабити чоловічу силу негідника, а то й зовсім позбавити її.

Відтак нічого не сталося.

— Про чоловічу спроможність не скажу, бо не знаю, — обмовилася Олеся й уперше за час відвертої розмови трохи збентежилася. — Не перевіриш же, як у нього там виходить. Щодо всього іншого... Яким був, таким лишився. Аби з Микитою щось трапилося, уже б знали й розносили округою. І я, Платоне Яковичу, здалася.

Ось і друга неочевидна обставина.

Побачивши й зрозумівши марність зусиль, Олеся Соколовська перестала гратися у навчену відьму. Зізналася — досі виношує плани страшної помсти, але так і не придумала нічого, що вдовольнило б праведне бажання.

— Можливо, часу замало. — Це прозвучало наївно, та Платон не перебивав. — Поквапилась я, щось зробила не так. Чи досвіду бракує. Та ну — напевне бракує. Тільки ж я дуже хотіла швидкого результату. Не отримала, опустила руки. Або, скажімо так, тимчасово відступилася.

Тільки ж і про таке своє рішення Олеся не оголошувала на сільському майдані перед усім народом. Хто й коли пустив чутку про те, що соколівська хазяйка — відьма, треба ще розібратися. Більше того: мор худоби Недільських пояснювали тим, що Микита перед чарами встояв, мав добрий захист. Тож усю силу свого гніву Олеся вирішила спрямувати на худобу, шкодячи всім Недільським у такий спосіб, розорюючи їх. Ну, і погану погоду з тією ж метою влаштувала.

Обставини, які в іншому разі сприймалися як щось прикре, але природне, тепер розглядалися вкупі. Напряму прив’язувалися до Олесиного відьомства. І поки не мали раціонального пояснення.

Запитав у неї про появу біля церкви, про яку згадував Дундукевич і яка всіх налякала, давши привід говорити про відьму.

— Нічого особливого не сталося. — Молода жінка знизала плечима. — Навпаки, я тоді дуже здивувалася. Народ витріщився на мене, почав розступатися, мов від прокаженої. Розплетене волосся, кажете? Узагалі комедія. Ну, зараз воно в мене вкладене. Тоді було просто перетягнуте стрічкою внизу, анітрохи не розпатлане. Хіба... вітер дмухнув у спину.

— Кажуть, ви того дня прилюдно прокляли Микиту й усіх Недільських, разом із їхнім селом.

— А ви скільки разів за життя чортихалися? — сумно посміхнулась Олеся. — Те саме. Часом вирветься хоч у кого: «Та будь ти проклятий!» чи просто: «От проклятий!» Так і в мене тоді. Вгледіла кривдника — і не стрималася. А люди зрозуміли трохи інакше. Ви ще не знаєте, як воно, коли по-справжньому клянуть.

— Для чого ви взагалі поїхали в сусіднє село до церкви? У Соколівці своя є.

— І в маєтку — ще капличка, — кивнула вона. — Дійшли чутки, що Микита приїде до церкви з нареченою. Хотіла глянути. І, так, плюнути в очі. Засудите?

Ні.

Справді, нічого надзвичайного.

Окрім того, що люди в Маньківці вже знали, що соколівська спадкоємиця — навчена відьма. Через те й сприйняли появу саме так, переляком. Сама ж Олеся, з її слів, тільки тоді зрозуміла, що відбувається довкола неї й чому селяни так дивно реагують.

Чечель допив, підкинув на долоні порожній кухлик.

Клацнув пальцями — відповідь знайшлася.

Погані чутки про Олесю Соколовську пускала, як обмовився земський начальник, така собі хуторянка Пелагія Шимченко, по-вуличному — Шимчиха. Не буде помилкою припустити: вона каламутить воду від самого початку. Є якась група селян, для котрих слова Шимчихи дуже важливі. Отже, їй вірять та розносять почуте скрізь.

— А це означає — Шимчиха звідкісь знає не лише про відвідування Прокопихи, — сказав Платон темряві за вікном. — Їй відомо, що Олеся вирішила навчитися відьомства, аби звести рахунки з Микитою Недільським. Чи не забагато знає баба з хутора, га?

Ще раз клацнув пальцями, ступив до столу, цього разу налив щедро.

— Також бабі з хутора відомо, коли Олеся народилася. А Палажка ця, між іншим, не місцева. З’явилася в Маньківці, коли Олеся вже жила на світі. Причому, шановні пані та панове, — зробив жест, мовби звертаючись до невидимої публіки, — жила дівчина в сусідньому селі. Записи в книгах дивився сільський староста. Але, поважне товариство, — ще один жест, тепер уже з легким уклоном, — сам би він ще довго думав. Підказали. Готовий закластися — та сама Шимчиха. Ну й прозорлива баба. Дуже впевнено діє. Знає, що робить. А нам із вами, товариство, треба зрозуміти, для чого вона так робить. Будьмо дужі!

Ковтнув невдало, пішло не

1 ... 26 27 28 ... 70
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вигнанець і навчена відьма», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вигнанець і навчена відьма"