Читати книгу - "Гра почалась, Євгеній Шульженко"

Не встигло плем’я Зодчих відсвяткувати місяць нового життя, як вже було вирішено розширяти територію фортеці. До дітей примкнуло семеро дикунів. Вони вже не дикуни, але поки мали випробувальний період. На ранок тридцять другого дня до паркану племені підійшли хлопці та дівчата. Вони побачили дозорних та помахали їм руками. В цю ж мить, все плем’я було оповіщене сигналом тривоги.

            Аліна покинула свій сніданок та разом з Міланою, Анітою та Устимом піднялись на паркан. Вони побачили двох дівчат та п’ятеро хлопців. Дівчата були старші, як виявилось Лізі було десять років, а Софії - одинадцять. Хлопці ж були семи-восьми-дев’яти років. Поряд з ними стояв змучений песик джек-рассел-терʼєр. Було видно, що діти ховались по підвалам та вуличним засідкам. Обличчя у всіх були покриті брудом, одяг місцями порваний, одягнений один поверх одного без вибору та смаку. Діти виглядали дійсно як зграя дикунів. Собака ж була худючою та мовчазною, хоча саме ця порода дуже галаслива.

            Вперед вийшла Софія та представила кожного зі своєї групи по імені, та коротко розповіла де та як вони зустрілись. Спочатку сиділи в квартирі, але коли всі найближчі магазини були захоплені – вони були вимушені ходити вулицями, ночувати на дворі. Вони шукали порятунку та їжі. По дорозі бачили декілька фортець, але ніхто не хотів приймати дітей. Причиною було – мало місця, та й волоцюг ніхто не хотів брати до себе.

            Зграйка прийшла з кінцевої першого трамваю, це було далеченько звідси. Аніта вже декілька днів виношували ідею подорожі розвідувального загону по всій Борщагівці. Пройшло стільки днів, треба розуміти хто живе навколо. Адже поки траплялись групи дикунів, можливо інших племен. Але ніхто з них не захотів спілкуватись. Навколо були лише забіяки та такі як Андрій з його зграєю Вовків. Після того як Вовки отримали поразку при нападі на плем’я Зодчих, їх з того часу ні разу й не бачили. Та Андрій, ватажок цієї зграї, обіцяв не лізти з бійками до племені Зодчих.

            Аліна подякувала за доповідь Софійки. Вона також почула про прохання прийняти їх до себе та те, що вони згодні пройти випробувальний термін. І якщо до них будуть питання, вони погодяться покинути плем’я.

            Ватажок та командири пішли в будинок, зайшли в сусідню від квартири Мілани, саме в кімнату, де спав дорослий. Тут було багато місця, та доволі тихо, можна спокійно обговорити всі питання. Не довго поспілкувавшись, вирішили, що потрібно надати шанс бідним дітям з вулиці. Але також потрібно було вирішити питання з додатковим місцем. Для цього треба спробувати відкрити хоча б якусь квартиру в будинку.

            Аліна зібрала всіх Вожатих та Розвідників на подвір’ї саме там, де зазвичай влаштовували вечері - на великому килимі з подушками. Там, де була організована сцена, вивели новобранців. Ватажок запитавши всіх хлопців та дівчат племені Зодчих чи вони згодні прийняти новеньких, отримала схвальний гуркіт дітей.

            Аніта та Мілана пояснили новеньким правила племені, розпорядок дня, не забули про обов’язкові тренування в боротьбі. Це стосувалось як хлопців, так і дівчат. В кінці, всі семеро були розподілені на Вожатих та Розвідників. Кожен отримав свого куратора, який мав слідкувати за новачком та допомагати йому адаптуватись в племені. Дітей відправили митись та снідати на кухню. Від останньої новини Ліза та один хлопчик навіть розплакались від щастя. Гра жорстока, але разом значно простіше.

            На тридцять третій день Аліна повідомила племені дві новини. Першою була – ми будемо розширяти нашу фортецю до сусіднього будинку. Він стояв ребром до будинку племені, між ними була лише дорога, яка і так була перекрита парканом наполовину. Причиною стала нова трикімнатна квартира на першому поверсі сусіднього під’їзду. Декілька днів діти намагались відкрити хоча б якусь квартиру їх під’їзду. Але то двері мали страшний секретний захист, або навпаки були такими старими та набряклими, а замки заржавіли.

            Мілана запропонувала сходили в сусідній будинок та спробувати удачу саме там. Більш за все вона сподівалась на перший поверх. Там був великий балкон, мав скляну раму, та підвал під ним. Це зручно, та влітку можна буде ховати продукти в холодок. Оскільки їх квартири були на другому поверсі – такого підвалу зробити було просто не можливо.

            Так, дівчинка знала, що там до трагедії з дорослими, жила старенька бабуся, яка обожнювала слідкувати за дворовими котами. Мілана дуже часто сама виносила корм або молочні продукти передавала бабусі, або вони разом годували котиків. Була вона і вдома у бабусі, але на декілька секундочок.

            Діти перепробували відкрити всі квартири в сусідньому будинку найближчого під’їзду. Але все було марно. Після цієї новини Аніта хмикнула, взяла великий камінь та розбила найближче вікно балкону, саме тієї квартири, про яку мріяла Мілана. Обережно зчистила скло та стрибнула всередину. Через декілька хвилин замок квартири провернувся та двері відкрились. Ось так і з’явилась нова квартира племені Зодчих. Хоча, ще було дуже багато роботи.

            Друге, про що повідомила Аліна – буде сформований невеликій загін, який вирушить на розвідування території. Запрошували добровольців, оскільки загін мав провести на вулиці декілька днів. Що буде в тій подорожі – поки не відомо, але ми мали зрозуміти, що відбувається навколо. Головним розвідником звичайно була Аніта, оскільки це була саме її ідея. Устим другий, хто попросився в загін. Всі давно вже бачили, що Устим та Аніта часто проводили час разом. Можливо як друзі, можливо дещо більше. Аліна не зразу погодилась на кандидатуру Устима, оскільки в племені лишався лише один командир – Мілана. Але Мілана була не проти та завірила, що в цьому не має бути проблеми.