Читати книгу - "Дністер і смарагдовий медальйон. Перще випробування!, Анастасія Лобойко"

-Та ми за те й не дуже гриземося - ба ми самі красти надумали. - насмішкувато шепнув Степан Ляні, котра сиділа до нього найближче.

-Точно не вкрадуть? - прикидаючись дуже заінтригованою цим питанням, мовила Таня. - Де ж ті ключі?

- Точно-точно, - трохи напружено, але з усмішкою сказала пані Анна. - Та чого ж ви так допитуєтеся? Щось замислили? Я про витівки вашої компанійки вже знаю, - і вона вдавано насварила на них пальцем.

Діти відразу закрутили головами та запротестували, і тоді пані Анна весело пошурувала геть, насвистуючи собі якусь нічогеньку мелодійку.

-Так, де живе пан Семен ми вже знаємо. Де він тримає телефони - ми вивідали. Лишилося тільки вкра… реквізувати ключі, пробратися в хатку, взяти без дозволу телефон і прикинутись, що ми про зникнення мобільного ні сном, ні духом… - підсумувала Таня. Тоді обвели всіх поглядом і поволі сказала. - Слухайте, а, може, до всіх чортів цю паршиву аферу? Нам хіба горить? Приїдемо додому й прочитаємо напис.

-Та чого..? - відразу почав обурюватися Андрій.

-Бо це все - шито білими нитками, - перебила його Ляна. Він глянув на неї - і вони вперше відверто зустрілися поглядами, - це ж потім пан Семен усі ці телефони роздаватиме, а одного бракне - та він атак серця дістане, і то в ліпшім разі. - Ляна прикусила губу й задумалася.

-А якщо я навіть не згадаю про свій телЄфон? - стояв до останнього Степан.

-Пан Семен згадає, - відказала Таня, - і вся ця Фільчина грамота вилізе нам боком.

-Але, дівчата, - тиснули хлопці на жалість, - то ж така гарна пригода! Двох зайців - одним пострілом - і надпис прочитаємо, і Семена Андрійовича провчимо…

-За що? - аж скрикнула від несправедливості Роксоляна, насупивши брови і склавши руки на грудях.

-Та хоча б за те, що змусив вас оте все хабоття складати до автобусів, що кричав до нас, що…

-Доста! -не витримала Таня. - Відколи ви стали такими баламутами? Я вже й не здивуюся, коли ти, Степане, вкрадеш телефон, а опісля ще й гроші будеш вимагати!

Таня розвернулася і пішла геть, як незадовго до цього Ляна. Степан, здається, очікував швидше, що його у світлу, сонячну погоду добряче вдарить перуном з неба, а ніж того, що Таня припише йому такий мерзенний вчинок. Ляна це розуміла, але чогось вирішила підтримати саме подругу.

-Що?! Я… Нічогенькі такі заявочки!.. - випучив він очі.

-Не дивися на неї, як на мале пиво. Вона має рацію. - відрізала Роксоляна, спідлоба зиркнувши на хлопців.

-Рацію? Та яку рацію?! То ні в які ворота не лізе! - аж захлинався відчаєм Стьопа, активно жестикулюючи руками. - Хіба я щось погане пропонував? Я ж всього-на-всього хотів телефон свій забрати!

-Ну то забирай, але без нас! - зарепетувала Ляна. - Слухай, раджу тобі, як другу і брату - не накой глупства! Не треба ні тобі, ні Андрієві того всього, гаразд?

І вона пхайголовою чкурнула за Танюсею, ще наостанок почувши за спиною Стьопине: ,,Ну звичайно, чорт дідькові не буде свідчити’’. Там ще щось Андрій варнякав, але Ляна вже не слухала. Вона була зла, найперше - на медальйон, котрий якоїсь мари знов почав нестерпно пекти в долоню.

Поставте, будь ласка, сердечко для моєї книжечки й обов'язково додайте її до своєї бібліотеки! Тоді ви будете завжди бачити поповнення розділиків! І напишіть приємний коментар - недовго і корисно! Гарного читання!