Читати книгу - "На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі"

обладнання?

— Летить, із максимальною швидкістю, безпілотний корабель-постачальник до Медіни, — повідомив Гевлок. — Припускаючи, що ОПА не конфіскує цього вантажу чи не поцупить, назвавши

врятованим майном, він має прибути за пів року, можливо, з

невеличким гаком.

— А яка ймовірність, що ОПА його затримає?

— Мені здається, що три з десяти, не більше, — сказав Гевлок.

— Та, коли чесно, я б не радив покладатися на ці числа. Ви ж не

знаєте, як і звідки їх узято.

Біохімічка трохи сприкрено похитала головою.

— Ну що ж, доведеться! — сказала вона.

Майже тиждень по тому, як ізнов запрацювала термоядерна

енергія, «Росинант» та «Ізраель» перебували в досить

делікатних політичних стосунках. Те, що поясан прихистив

«Ізраель», сприймалось як жест доброї волі, коли всі майже

напевне знали, що це просто символічна акція, адже все одно усі

вони: і господарі, й гості — мали загинути за кілька днів. А

тепер, коли про близьку загибель усіх уже не йшлося, постало

питання спірного статусу прихищених. Хто вони, ці поясани: біженці? в’язні? платні пасажири? Марвікові належало

вирішити: чи вони півтора року летітимуть на його кораблі до

Медіни, а чи він спробує висадити їх усіх на поверхню Ілуса. І

ніяк не міг виручити той факт, що, за відсутності всіх шатлів, лишалися тільки два способи спуститися цим людям на

поверхню: або на борту «Росинанта», або ж стрибнувши з

парашутом: довгий і неприємний скік.

Зрештою розв’язалося це питання майже безконфліктно.

Близько половини екіпажу «Барби» вибрали собі залишитися

разом із колоністами та науковцями на ґрунті планети. І

близько половини кехівського персоналу, котрі все ще ниділи на

орбіті, залетівши в отаку далечінь і вкрай знудившись, тільки

споглядаючи з захмарної висоти на землю обітовану, вибрали

спуститися на планету й там лишитись. А з тих наукових команд, що від самого початку висиділи на планеті: Воґн, Чеппел, Окойє, Кордоба, Гаттон, Лі, Саркіс — та ще доброго десятка

інших науковців, лише Кордоба виявила бажання піднятися з

колодязя нагору — і то швидше через розрив романтичних

стосунків та пов’язані з цим прикрі переживання, а не через той

факт, що вся планета із шкури пнулася, аби всіх їх повбивати.

Гевлок не дуже це тямив — та й навіщо ці справи йому?

Ремонт «Росинанта» тривав і коли споночіло: і риштування, й

корпус корабля то мерехтіли яскраво, то знов поринали в пітьму

— завдяки праці зварників. Захід сонця став величезною

барвистою картиною, де грали золоте й жовтогаряче, зелене й

рожеве, сіре, блакитне та індиго-фіолет. Нагадало це Гевлокові

узбережжя північноамериканського Заходу, хоч і без маси

продавців-рознощиків, що так муляють тобі очі, та без

рекламних дронів, що бурмочуть тобі на вухо про всякі

комерційні втіхи. Це було гарно — і неповторно. Не здивувався б

він, і якби побачив розпалене багаття й гурт колоністів, що

сиділи б навколо, грали б на гітарах і всіляко веселились, але

ж… потоп не тільки потовк, а й позмивав-позабирав усе, що

могло горіти, а як і знайшлося б на планеті щось таке, що до-зволило б кому-небудь безпечно захмеліти, то його могли виростити хіба що на «Ізраелі».

Він піднявся на борт «Росинанта» й покульгав до койки, яку

надала йому Наомі. Це вперше, відколи він потрапив на

«Росинанта», корабель мав і верх, і низ, а що приземлився він не

відповідно до напрямку польоту, то Гевлок міг погуляти й попід

стінами, майже всіма. Посічені м’язи стегна й литки зросталися

повільно, а коліну чи не доведеться пройти ще одне коло

операцій, аби замінити хряща. Зважаючи на все те, що сталося, треба було розв’язувати ще великий вузол проблем.

На ліжку він переглянув свої особисті повідомлення. Було

поміж них і таке, якого він особливо боявся. Родина Вільямса

подавала на нього два позови, карний і цивільний, за

призведення