Читати книгу - "Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест"

Коридором до них ішов А.В. і Олена. Коротко привітавшись з усіма, шеф сказав

– Розповідай.

– Давай я, – Макс перебив Таню, – вибач, часу немає.

– Немає часу? Чому, що... – почала питати схвильована жінка, але він махнув їй рукою.

– Це “Фарма”, – це вже було сказано для А.В. ну і всіх інших. – Найімовірніше, через мене. Занадто все незграбно і безглуздо. Наїхали, нічого не вийшло, легко відступилися – тепер влаштували типу пограбування з тяжкими тілесними. Немає в цьому всьому сенсу ні для відбирання бізнесу, ні для грабіжників. Бізнес так не віджати, самі знаєте.

– Так, думаю, ти маєш рацію. Звісно можуть бути ще варіанти... але вони дуже мало реальні. Чому через тебе?

– Я думаю, що я їм потрібен. Спіймати не змогли, зробили, щоб сам прийшов.

За скляними дверима операційної, хоч вони й були абсолютно матовими, почалося якесь пожвавлення. Макс відчув зростаючу загальну напругу і хвилювання.

– Там щось із Вітею, – Таня стрепенулася і почала вдивлятися в матову білизну дверей. “Жінки все відчувають... тільки не все розуміють. Так вони влаштовані, емоції – це їхня суть”, – подумалося Максу.

– Я піду туди. До Віктора. Андрій, Сергій – Макс звертався не до начальника і підлеглого, він звертався до чоловіків, – скоро “Фармовці” будуть тут. Я впевнений. Тримайте оборону. Не пускайте їх туди. Вони не повинні мені завадити, поки я не закінчу. Я вийду – там розберемося. Олена... прошу – на вас Таня. Ви обидві залізні жінки, але зараз треба триматися осторонь. Збережіть одна одну. Зрозуміло? – обидві жінки кивнули і стали за спинами чоловіків. А.В. почав комусь дзвонити.

– Усе, тримайтеся, – скориставшись тим, що двері відчинилися, пропускаючи медсестру, Макс прорвався всередину. Куртку він скинув ще в холі, халат одягнув просто на светр.

– Вам сюди не можна! – обурено зашуміла молоденька дівчина в блакитній парі. – Негайно вийдіть, тут операційна!!!

– Не можна, я знаю... але дуже потрібно. Знайдіть мені дезінфекцію для рук, швидше, будь ласка, – щось було в його тоні таке, що дівчина перестала обурюватися, а буквально побігла до ящика з медикаментами. – І маску теж, будь ласка, – сказав він їй навздогін. Зайшовши в операційне відділення, Макс озирнувся. На столі лежав Віктор – голова начисто поголена, трубка для дихання, крапельниця, купа датчиків. Біля нього – лікар, дві медсестри, ще хтось, анестезіолог схоже.

– Що у вас? Стан який?

– Якого хріна, – почав обурюватися анестезіолог, але Макс його перебив.

– Це потім. Я все одно не піду. Давайте його рятувати. Щось ви тут накрутили з анестезією...

– Та ти, козел, зараз... – щиголь і червоний зблиск обірвали його фразу, у чоловіка підкосилися ноги, і він безглуздою, зім’ятою тушею, важко осів на свій стілець.

– Ви хам, – більше не відволікаючись на придурка, Макс оглядав Віктора дуже уважно, – зазвичай такі довго не живуть. Або живуть не довго і не щасливо. Але я зроблю виняток, бо мені треба врятувати друга. І ти, будеш нарешті працювати не за хабарі... Бо ти жодного разу не професіонал. Зменшуй дози, негайно!

– Я здається зрозумів, хто ви, – хірург відійшов убік, піднявши руки. – Ви справді можете чи це байки?

– Ось і подивимося... все одно іншого виходу немає. Кровотеча і гематома... ви не заважайте, будь ласка, коли треба буде підключитися, я скажу.

Медсестричка з маскою і пляшкою дезінфектора вже була тут. Макс ретельно вимив руки й обробив їх із пляшки. Маску і шапочку йому одягла ця ж дівчина, оскільки він протупив зробити це раніше.

– Спасибі, мила дівчино... рукавички не треба, заважатимуть, – сказав він їй.

Загалом усе було зрозуміло. Удар по голові викликав кровотечу, вийшла гематома, яка тисне на мозок. І що довше вона тисне – то більша ймовірність незворотних наслідків. Як він побачив, ніж тільки зачепив нирку, але добре зачепив печінку. Якийсь дивний удар... лівша бив чи що? І те й те, найімовірніше, смертельно, але швидка встигла вчасно, а тут, у лікарні, вже надали допомогу. Але ситуацію треба виправляти. Тиск падав, серце давало збої, час минав. Він не знав, як має діяти хірург, але, найімовірніше, нирку могли й видалити. А поки суть та діло Вітя міг стати овочем.

Почав як завжди – підживлення. Без цього не можна. Походу – виходить, що треба робити все й одразу. Патова ситуація. Збільшив силу підживлення. Кров Віктору переливають, втрата буде поки що, енергію із запасу це потягне, але нирка й печінка працюватимуть і потихеньку загоюватимуться. Що там навколо них – трохи пізніше почиститься. Добре, значить спочатку все ж таки – голова. Решта на підтримці. Макс тримав руки у Віктора на скронях, голову йому поголили наголо, очевидно передбачалася трепанація або щось подібне. Велика ділянка мозку світилася червоним. Дивно якось – череп цілий, а судина лопнула. Гематома була велика, але кровотеча майже припинилася. Ех... треба було його ще тоді теж, повністю переглянути. Може це після його тренувань така проблема з судинами? Так і інсульт міг бути в будь-який час. Прочистив би тоді ще, в них удома. За цей час уже було б набагато краще все. Але немає лиха без добра – зараз усе й поправимо. Сила пішла м’яко, пухнастим віялом, щоб згусток не вилетів від збільшення припливу крові, а за одне й все навколо трохи розслабилося від шоку після удару. Хвилини за три кровотеча припинилася зовсім – капіляри, пошкоджені навколо місця удару здебільшого, теж закрилися. З ними пізніше, зараз – гематома. Тепер – увага на всю постраждалу ділянку. Добре. Ситуація стабілізується – стало видно, що тиск гематоми на мозок більше не зростає. Трохи додати сили, руки Максима пересувалися по лисій голові, як по більярдній кулі, він обробляв своїми «магнітами» ушкодження з усіх можливих боків. Потихеньку це почало діяти.