BooksUkraine.com » Сучасна проза » Консуело 📚 - Українською

Читати книгу - "Консуело"

248
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Консуело" автора Жорж Санд. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 276 277 278 ... 289
Перейти на сторінку:
ним, підійшли до нього, і він, мов дитина, дав повести себе на свіже повітря. Лікар оглянув графа Християна; старий немов скам'янів од горя, хоча й відповідав на його запитання і, здавалося, з лагідним і байдужим виглядом дізнавався про все.

— Жар не дуже великий, — тихо сказав Сюпервіль канонісі, — якщо до вечора він не посилиться, то, може, все й обійдеться благополучно.

Трохи заспокоєна, Вінцеслава доручила йому спостерігати за братом, а сама повела Консуело у просторі покої, багато прибрані в стародавньому смаку, де Консуело ніколи ще не бувала… Тут стояло велике парадне ліжко, ширми якого не розсувалися понад двадцять років. На ньому померла Банда Прахаліц, мати графа Альберта, це були її покої.

— Тут, — урочисто мовила каноніса, зачинивши попередньо двері, — знайшли ми Альберта якраз тридцять два дні тому, після його зникнення, що тривало два тижні. З тієї хвилини він більше не заходив сюди й не залишав крісла, в якому вчора ввечері помер.

Сухі слова цього посмертного бюлетеня були вимовлені з гіркотою й устромлювалися, як голки, у серце бідолашної Консуело. Потім каноніса зняла з пояса в'язку ключів, з якою ніколи не розлучалася, підійшла до великої шафи різьбленого дуба й відчинила обоє її дверцят. Консуело побачила в ній цілу гору коштовностей вигадливої форми, які потьмяніли від часу, здебільшого стародавніх, прикрашених алмазами й коштовним камінням.

— Ось фамільні коштовності, — сказала каноніса, — що належали мош невістці до її шлюбу з графом Християном, потім ті, що дісталися нам від моєї бабусі й були подаровані мною та братами невістці, і, нарешті, ці, куплені їй чоловіком. Усе це належало синові її Альбертові, а відтепер належить вам, як його вдові… Візьміть їх і не бійтеся, ніхто тут не стане оспорювати їх у вас. Ми ними не дорожимо. Вони нам ні до чого. Що ж стосується документів на материнську спадщину мого племінника, через годину вони будуть у ваших руках. Усе в порядку, як я вам уже сказала, а чекати документів на батьківську спадщину вам, на жаль, може, не довго доведеться. Така була остання воля Альберта. Дане мною слово було рівнозначне в його очах духівниці.

— Пані, — відповіла Консуело, з відразою зачиняючи дверцята шафи, — я порвала б таку духівницю, а вас прошу взяти назад дане вами слово. Ці коштовності потрібні мені не більше, ніж вам. Мені здається, моє життя було б навік осквернене ними. Якщо Альберт і заповів їх мені, то, звичайно, думаючи, що я, відповідно до його почуттів і звичок, роздам їх бідним. Але я не зуміла б як слід розпорядитися його благородним даром. У мене немає ні адміністративних здібностей, ані необхідних знань для дійсно корисного розподілу цих багатств. У вас, пані, до цих якостей приєднується християнська душа, така ж великодушна, як в Альберта, вам і слід ужити цю спадщину на справи милосердя. Відступаю вам усі свої права, якщо такі дійсно в мене є, чого я не знаю й знати ніколи не побажаю. Благаю вас тільки про одну милість — ніколи більше не ображати моєї гордості такими пропозиціями.

В обличчі каноніси щось змінилося. Слова Консуело мимоволі викликали в ній повагу до дівчини, але, не зважившись іще захоплюватися нею, стара спробувала було наполягати.

— Що ж ви збираєтеся робити? — запитала вона, пильно дивлячись на Консуело. — У вас же немає статку?

— Вибачте, пані, я досить багата: задовольняюся малим і люблю працю.

— Так ви маєте намір повернутися… до того, що ви називаєте своєю працею?

— Хоч як убита я горем, пані, але змушена це зробити, і совість моя не може протестувати, — на це в мене є серйозні причини.

— І ви не бажаєте іншим шляхом підтримувати своє нове становище в суспільстві?

— Яке становище, пані?

— Те, що личить удові Альберта.

— Я ніколи не забуду, пані, що я вдова шляхетного Альберта, і поводження моє завжди буде гідне чоловіка, якого я втратила.

— Одначе графиня фон Рудольштадт знову з'явиться на підмостках!

— Іншої графині фон Рудольштадт, окрім вас, пані канонісо, немає й ніколи не буде, якщо не вважати, звичайно, вашої племінниці, баронеси Амалїї.

— Чи задля сміху наді мною ви заговорили про неї, синьйоро? — вигукнула каноніса; ім'я Амалії подіяло на неї, мов опік.

— Що означає це запитання, пані? — запитала Консуело з подивом, у щирості якого не могла засумніватися Вінцеслава. — Заради бога, скажіть мені, чому я не бачу тут молодої баронеси? Боже мій! Невже вона також померла?

— Ні, — з гіркотою сказала каноніса, — дай боже, щоб це було так! Не будемо більше говорити про Амалію, йдеться не про неї.

— Одначе, пані, я змушена нагадати вам те, про що не подумала раніше, а саме, що вона є єдиною й законною спадкоємицею маєтків і титулів вашої родини. От що має заспокоїти вашу совість у питанні про доручені вам Альбертом коштовності, позаяк закон не дозволяє вам розпорядитися ними на свою користь.

— Ніщо не може відняти у вас право на вдовину частину й на титул, вони надані вам передсмертною волею Альберта.

— Ніщо не може перешкодити мені й відмовитися від цих прав, і я відмовляюся. Альберт прекрасно знав, що я не бажаю бути ні багатою, ні графинею.

— Але суспільство не дає вам права від цього відмовлятися.

— Суспільство, пані! Ну от про нього саме мені й хотілося поговорити з вами. Суспільство не зрозуміє ні любові Альберта, ні поблажливості його родини до такої бідної дівчини, як я. Воно поставило б йому це в докір і вважало б плямою у вашому житті. А для мене це було б джерелом глузувань і, можливо, навіть ганьби, тому що, повторюю, суспільство не зрозуміє того, що в нас тут відбувається. Виходить, суспільству ніколи й не треба цього знати, як не знають і ваші служники, тому що мій учитель і пан лікар — єдині сторонні свідки нашого таємного шлюбу — ще не розголосили його й не розголосять. За мовчання вчителя я вам ручаюсь, а ви можете й мусите заручитися мовчанням лікаря. Будьте ж спокійні щодо цього, пані! Від вас залежатиме забрати таємницю із собою в могилу, і ніколи з моєї вини баронеса Амалія не запідозрить, що я маю честь бути її кузиною. Забудьте ж про останню годину графа Альберта, — це мені треба пам'ятати про нього, благословляти його й мовчати. У вас і без того достатньо причин для сліз, навіщо додавати до них горе й приниження, нагадувати вам про існування вдови вашого племінника!

— Консуело! Дочко моя! — вигукнула, ридаючи,

1 ... 276 277 278 ... 289
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Консуело», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Консуело"