Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

Війна жорстока – і кохання… Сьогодні тут, а завтра там. Знайомство, пестощі, прощання… І дзвін гармати – бім-ба-бам. Війна не знає етикети. Прийшов, зустрінув – так люби. Бо завтра треба землю рити, Рови, могили і гроби. Війна вже серце відобрала. Якщо сподобалась тобі — Кохай, щоб вічно пам’ятала, Хто марно гине в боротьбі. Дивись, дівчино
Дивись, дівчино, – нічка весняна. Ходім гуляти — Туди, де сонна річка срібляна — Роси збивати. А там сплетуться в тремтінні руки. І ми, мов діти, Шептатимем солодкі звуки, В пестощах мліти. Нап’ємось трунку весни-княгині Й ляжемо п’яні. Віддамо розкіш одній хвилині, В срібній нірвані. В зеленім лузі
В зеленому лузі Роздягалася, У синьому плесі Купалася, А на срібній ріні Вигрівалася, Гарна, принадна, самотна, Весела, охотна. З далекого плеса Плямка виринає. По дзеркальних водах Стиха надпливає І росте-росте-росте — Мов марево золоте. Пливе замаяний човен, Он там, ген-ген, А ним веслує гарний молодець, Цивільний чи, може, стрілець, А в нього, У цього Хлопця молодого Палке кохання, Мрійлива любов І в юному серці