Читати книгу - "Веселка тяжіння, Томас Пінчон"

Він веде вас до чорного менеджерського «фольксваґена», і, щойно сівши, ви опиняєтеся на автостраді. Біля розв’язки Сан-Дієґо і Санта-Моніка Жлубб показує на тротуар: «Тут я його побачив уперше. Їхав на «фольксваґені», такому ж, як у мене, тільки уявіть собі. Очам не повірив». Але складно віддати всю увагу менеджеру Жлуббу, автострада Санта-Моніка здавна — арена для всіх автомобільних дурощів, які лишень здатні вигадати люди. Вона не така біла і добропристойна, як Сан-Дієґо, і не така підступна, як Пасадена, не настільки гетто-суїцидальна, як Портова. Ні, хай і важко визнати, Санта-Моніка — автострада для страдників, і сьогодні вони всі виїхали на автомобілях, тому стежити за захопливою історією Менеджера не надто просто. За таких обставин просто неможливо не здригатися од відрази через майже рефлекторну Сумлінність Добропорядності. Отак, теревенячи, вони насуваються на тебе зусібіч, рояться, закочують очі за бічними шибками, грають на гармоніках і навіть на казу, цілковито зневажаючи Заборони.

«Не переймайтеся. — Очі Менеджера характерно зблискують. — В окрузі Оранж на всіх них чекає затишний будиночок з охороною. Саме біля Діснейленду», — а тоді робить паузу, достоту як комік у нічному клубі, самотній у своєму колі дьогтю, у крейдяному переляку.

Звідусіль лунає сміх. Повноголосий регіт відданої публіки долинає з чотирьох кутів м’якого салону. З підсвідомою тривогою ви розумієте, що в авто встановлено якусь стереоапаратуру, заглянувши до бардачка, можна виявити цілу фонотеку записів: ОПЛЕСКИ (ЗАХВАТ), ОПЛЕСКИ (ЗБУДЖЕННЯ), РОЗЛЮЧЕНИЙ НАТОВП в асортименті 22 мови, ПРИТАКУВАННЯ, ЗАПЕРЕЧУВАННЯ, ШАНУВАЛЬНИКИ-НЕГРИ, ШАНУВАЛЬНИЦІ, СПОРТИВНА — ой, та годі вам — БОРОТЬБА З ВОГНЕМ (ЗВИЧАЙНИМ), БОРОТЬБА З ВОГНЕМ (ЯДЕРНИМ), БОРОТЬБА З ВОГНЕМ (МІСЬКИМ), ХРАМОВА АКУСТИКА…

«Нам, безперечно, доводиться користуватися під час спілкування певним шифром, — продовжує Менеджер. — Завжди так робимо. Але будь-який шифр не так уже й важко зламати. Через це опоненти звинувачують нас у зневазі до народу. Але ми граємо чесно, ми не якісь чудовиська. Ми усвідомлюємо, що їм треба дати якийсь шанс. Не можна забирати у них надії, правильно?»

«Фольксваґен» у самому середмісті Л. А., де потік машин притискається до узбіччя, пропускаючи автоколону з темних «Лінкольнів», кількох «фордів», навіть якісь «джі-ем-сі», але жодного «понтіака». До вітрових і задніх стекол туляться флуоресцентні оранжеві наліпки ПОХОРОН.

Тепер Менеджер шморгає носом:

«Він був із найліпших. Особисто я поїхати не зміг, але відрядив високопоставленого помічника. Цікаво, хто його замінить», — і натискає таємну кнопку під панеллю приладів. Цього разу замість сміху чути рідкі чоловічі «ох-хо-хо» з відтінком сигарного диму і витриманого бурбону. Нечасті, але гучні. Можна розібрати окремі фрази, як от: «Ну ти й молодчина, Дік!» і «Слухайте, слухайте».

«Іноді фантазую, як помиратиму. Думаю, вони вам платять, але то нічого. А послухайте-но отаке. Третя година ночі, автострада Санта-Моніка, тепленько. У мене всі вікна опущені. Йду 70, 75 за годину. Вітер задуває до салону, ззаду з підлоги підхоплює тонкий пластиковий пакет, звичайний кульок із хімчистки: він плине у повітрі, підкрадається, примарно-білий у світлі ртутних ламп… огортає мені голову, такий тонесенький і прозорий, що я не помічаю, аж поки вже не запізно. І пластиковий саван душить мене на смерть…»

Угорі на голлівудській автостраді, між загадково вкритою фурою і автоцистерною з рідким воднем, лискучою, наче торпеда, надибуємо справжній караван губних гармоністів.

«Добре що хоч не тамбурини, — бурчить Жлубб. — Дякувати Богові, менше, як торік».

У надвечір’ї шмигають туди-сюди обшиті сталлю вантажівки з продуктами. Їхні гофровані поверхні блищать, ніби озеро питної води після важкого переходу пустелею. Сьогодні День Збирання, тому всі сміттєвози прямують на північ до автостради Вентура, сміттєвий катарсис усіх відтінків, форм і зношеності. Повертаються до Центру, зібравши всі черепки Вмістилища…

Обох заскакує несподіване завивання сирени. Жлубб пильно дивиться у дзеркальце:

«У вас же при собі нема?»

Звук сирени гучніший за поліцейську, вона огортає бетон і смог, заповнює басейн і гори, лине далеко, і жодному смертному не дістатися її меж… не дійти вчасно…

«Чогось не думаю, що то поліцейська сирена. — Схопило живіт, рука тягнеться до радіоприймача. — Чогось не думаю…»

ОЧИЩЕННЯ

— Räumen[669], — кричить капітан Блікеро. Баки з перекисом і перманганатом заправлені. Гіроскопи запущені. Спостерігачі розбіглися по укриттях. Зібрані інструменти та спорядження стукотять у кузові вантажівки, мотор працює вхолосту. Команда завантаження акумуляторів і сержант, що вкрутив контактний детонатор, залазять і собі, відтак вантажівка повзе униз свіжими брунатними земляними коліями, за дерева. Кілька секунд Блікеро залишається на пусковому майданчику, дивиться, перевіряє, чи все як належить. Потім одвертається і розміреним кроком іде до вагона керування.

— Steuerung klar[670]? — питає він хлопця за пультом.

— Ist klar[671]. — У мерехтінні пульта Максове обличчя — жорстке, вперте і золоте.

— Treibwerk klar[672]?

— Ist klar, — це вже Моріц біля пульта двигуна. На шиї теліпається слухавка, повідомляє у неї Оперативному Центру: — Luftlage klar[673].

— Schlussel auf SCHIESSEN[674], — наказує Блікеро.

Моріц повертає головний ключ у положення «СТАРТ».

— Schlüssel steht auf SCHIESSEN[675].

Klar.

Тут мають бути довгі драматичні паузи. Вайссманову голову мають сповнювати останні видіння скам’янілих від страху кремових сідниць (жодної цівки гімна, Liebchen?), остання завіса золотих вій над юними благальними очима, затканий рот, уже запізно, намагається сказати те, що мав сказати у наметі вчора ввечері… глибоко в горлі, у стравоході, де востаннє вибухнула голівка прутня Блікеро (але що це, одразу за зсудомленою шийкою, за Вигином У Пітьму Сморід І… Біле… Кутом… Чекає… Чекає Коли…). Але ні, ритуал схопив їх в оксамитові лабети. Такий потужний, такий теплий…

— Durchschalten[676]. — Голос Блікеро спокійний, рівний.

— Luftlage klar[677], — вигукує Макс від пульта.

Моріц тисне на кнопку з написом «VORSTUFE».

— Ist durchgeschaltet[678].

Пауза на 15 секунд, поки вирівнюється тиск у баку з киснем.

У Моріца на пульті спалахує лампочка.

Entlüftung[679].

— Beluftung klar[680].

Загорається лампочка увімкнення двигуна: Zundung.

— Zundung klar[681].

Потім:

— «Vorstufe klar[682]». Vorstufe — останній етап, на котрому Моріц ще може все скасувати. Під Ракетою розгорається полум’я. Кольори глибшають. Тягнуться чотири секунди, чотири секунди невизначеності — у ритуалі вистачило місця навіть для неї. Різниця між висококласним офіцером керування пуском і офіцером, приреченим на посередність, полягає в тому, що перший точно знає, коли посеред лункої, сповненої перешіптувань паузи віддати команду