Читати книгу - "Лазарус, Світлана Володимирівна Тараторіна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Олександр Петрович зловтішно посміхнувся, простяг велику синю долоню і проказав заповітні слова:
— Чортику-чортику, погрався сам — віддай нам.
Досі голосячи, як п’яна відьма з галицького базару, Ідзиковський подався углиб крамнички. Нога в ногу за ним тупцяв Топчій. Нарешті Ідзьо простягнув загорнуту в дрантя скриньку.
— Ось вона, проклятуща.
Тюрин обережно відгорнув край тканини, торкнувся дерев’яної поверхні та прочитав вирізане: «Нехай уся мудрість світу буде твоя». Ці слова супроводжували подарунок Змію від видів, чия стихія — непостійність і хитрість.
«Скринька існує, отже, сон правдивий», — промайнуло в голові.
— Ти знаєш ту мамзелю? Чому Фріцик називав її «плямка-поцілунок»? — голос прозвучав глухо.
Запитання справило дивне враження на Ідзя. Чорт вирячив очі, раптом почервонів, упав на прилавок і почав битися головою. Тюрин уже подумав, що це чари.
— Плямка-поцілунок. Він же казав про ту плямку. А вона приходила. Печаті купила. А я й продав. То вона ними. Фріцика. А я й продав.
— До вас приходила ця «плямка-поцілунок»? Зможете впізнати? — майже кричав Тюрин.
Ідзиковський невпевнено кивнув.
— Я ж її до того не бачив. І вона, схоже, не знала, що я — Фріцика брат. Він від неї приховував. Не довіряв курві.
— Опишіть.
— Висока, білява, у тонкій світлій сукні, крислатому капелюсі. Дуже гонорова. То вона Фріцика? Я не знав, їй-бо не знав! — Ідзьо знову схопився за голову.
Тюрину уривався терпець. Топчій заскреготів зубами. Був готовий кинутися підганяти чорта кулаками.
— Мала довгу товсту косу, — нарешті видихався Ідзьо. — Нахилилася, коса з’їхала, і позаду на шиї я розгледів маленьку родиму плямку у формі розтулених вуст. Але я ж не знав, що то та сама «плямка-поцілунок», що печаті вона для Фріцика…
*
— Олександре Петровичу, гадки не мав, що крадіжка з музею якимось боком до цієї справи стосується. Свояк туркав і туркав, то я попитав знайомих шніферів[2]. Але який шніфер з доброго дива лізтиме до музею — там самий мотлох, — виправдовувався Топчій.
Ідзиковського посадили до арештантської карети. Лахмітник уособлював усі чортячі біди. Мабуть, уже уявляв теплий прийом у пеклі й першу розмову з загубленим братом.
— Червоні штори, парфуми, як у Тамари, — бурмотів Тюрин, не зважаючи на околодочного. — Дідько, здається, треба їхати до Гінди.
Він обернув до Топчія задоволене обличчя.
— А завтра, якщо мене знову хтось не роздере, і справу закриємо.
VII
Глафірія Павлівна Качур-Бачковська демонстративно заклала ногу за ногу і запалила чергову цигарку. Мундштук поблискував у довгих гарних пальцях. На обличчі вигравала самовпевнена посмішка. Носак черевика нервово розгойдувався. Строга сукня туго обтягувала стан, підкреслюючи виставлений напоказ вигин талії. Повітря в кабінеті реєстраторів загусло від еротичних розрядів. Тюрин силкувався не піддаватися спокусі.
— У поліцію вже злякалися мене тягнути? — Глафірія обвела поглядом кабінет, затягнулася і видихнула цівку диму просто в очі слідчому.
Тюрин зіперся на стіл Фріцика й уважно спостерігав за реєстраторкою.
— Не подобаюся я вам, Глафіріє Павлівно?
— Кому ж такий, як ви, сподобається? — з горла жінки вихопився глухий вульгарний сміх. — А після сьогодні Микола Петрович на вас голого місця не залишить. І будете ви зі своєю синьою пикою-с вуличним приставом.
Тюрин криво посміхнувся.
— Я от ніяк не доберу, моя люба, вбити Фріцика — це ваша ініціатива чи шановного гласного?
Черевичок завмер, цигарка не долетіла до рота. Але лише на мить. Глафірія мовчала, кидаючи на Тюрина нищівні погляди.
— Мадам, у мене є резони стверджувати, що саме ви вбили Фріца Абрамовича Розсоху. Цинічно і холоднокровно.
— У вас нічого немає, — крізь зуби просичала Качур-Бачковська. Її очі загрозливо блиснули. Бліда шкіра вкрилася червоними плямами.
— Якось Фріцик похвалився, що має родича-лахмітника, — Тюрин розвернувся спиною до дверей. — А ви згадали, що в музеї старожитностей зберігається дивовижна скринька, за допомогою якої можна підробити будь-який документ. Ви пообіцяли Фріцику душу, а він приніс скриньку. Ви розсипали її вміст біля усіх паперів. Інструкцію для скриньки — рішення про передачу недешевого підряду підприємству Добриніна — відстукали на машинці Фріцика. Щоб відвести підозри. Здавалося, зробили все найкращим чином. Очікували, що на ранок підроблене рішення стане справжнім, згідно з усіма процедурами… Хто ж знав, що скринька вас підведе? Почне вигадувати свої документи. А далі ще гірше: першим документи знайшов Шкуро, який нічого не знав про ваші плани. Припустив, що це чари нечисті…
Слідчий обернувся на звук з коридору, а коли знову поглянув на жінку, здивовано завмер. Цього не передбачив. Глафірія спрямувало на слідчого маленький пістолет. На її обличчі була паніка.
— Скажу, що ви намагалися мене зґвалтувати, — прошепотіла Глафірія.
Тюрин зробив крок, щоб перехопити руку жінки. Вона істерично закричала, пролунав постріл, а двері з тріском рухнули. До кабінету реєстраторів ввалилося щонайменше з десяток чоловіків. Добринін з чорними шинелями заходилися відливати Глафірію, Топчій кинувся до шефа. Водночас кликали лікаря, жандармів і священика. Гласний сипав погрозами. Околодочний гарчав, двоголовці крили матом мерзоту і розмахували зброєю. Лише мить відділяла зібрання від нової крові. Скалонне з висоти свого зросту спостерігав за побаченим. А потім гаркнув так, що навіть чорні шинелі випросталися струнко. І цей голос належав не огрядній вайлуватій фігурі, а головному поліцмейстеру міста. Люди у кокардах з «ДО» з мовчазної згоди Добриніна сховалися в коридорі.
— О, пане професоре, ви саме вчасно, — прохрипів слідчий. У дверях м’яв капелюха блідий і здивований Голубєв. Він зустрівся з Глафірією поглядом і відвернувся.
Тюрин торкнувся рани на голові. Куля розтрощила частину черепа. Праве око мертвою кулькою звисало з розтерзаної очниці.
— Ви як?.. — Скалонне бридливо глянув на понівечене обличчя, втиснув тушу за стіл Глафірії та обвів присутніх важким поглядом, на мить зупинившись на Голубєві. — І що тут відбувається? Пан Добринін сказав, що ви знову заарештували Глафірію Павлівну, ще й викликали його?
Відживлений сперся на Топчія, правою рукою затулив вибите око.
— В мене є докази, що мадемуазель Качур-Бачковська разом з Фріциком відповідальна за появу чарівних документів у Думі. Все пішло не так, як вони планували. Фріцик запанікував, став вимагати підписати договір на душу. Мабуть, пригрозив, що викаже Глафірію. Вона злякалася і його вбила.
Бліда як смерть Глафірія щось несамовито шепотіла Добриніну. Той збентежено крутив шиєю. Його пальці смикали оббивку дивана, ніби вичавлюючи з нього рішення.
— Ви кинули жахливі звинувачення, — спершу розгублено, а потім дедалі різкіше заговорив Добринін. — Убивство одного з мерзоти, підробка документів! Звинувачувати у такому порядних містян, та ще й жінку?
— Чия б гарчала, а твоя б мовчала, — не стримався Топчій. — Теж мені порядна. Глафірія Павлівна
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лазарус, Світлана Володимирівна Тараторіна», після закриття браузера.