Читати книгу - "Трясця твоїй ящірці!, Тетяна Гуркало"

— Що таке драконячий пошук? — спитала Оксана у Маржі вранці.

Бо, по-перше, вона була найосудніша з усіх знайомих в цьому світі. А по-друге, прокинувшись, Оксана вирішила, що Микаль їй не приснився і про що він говорив дізнатися не завадить. Ось і спитала перше, про що згадала.

— Ов, — відізвалася відьма, ледь не подавившись тістечком, котре їй всучила заклопотана родичка. — Хм, а чому б і ні? — спитала саму себе про щось невідоме. Трішки подумала, відкусила тістечко, старанно прожувала і тільки після цього продовжила говорити. — Якщо в цілому, є теорія, що дракони насправді не такий особливий вид людиноподібних, насправді вони люди, просто їх так дивно прокляли. Є навіть легенда про багатія, котрий збирав і збирав золото, поводився… ну, погано він поводився, а потім іще й богиню образив, котра прикинулася жебрачкою. Ось вона й зачарувала його, перетворила в величезне чудовисько, котрому нічого окрім золота не потрібно. Правда, не зрозуміло як дракони після цього розплодилися, бо насправді їх немало.

— І? — здається Оксана не про це питала, але зараз не була в цьому впевнена.

— Легенда, то легенда. Але в теорію про прокляття вона вписується. А як ти повинна розуміти, ні на що хороше ніхто проклинати не стане. Так що у драконячого дуже довгого життя, магії і всього іншого є суттєві недоліки. Найсуттєвіший з котрих — у драконів нема жінок. Точніше, не існує драконів-жінок. Лише чоловіки. І при цьому в якийсь момент їм раптово треба одружитись. Ось вчора ще не  треба було. А тут раз і в тебе як в дурній казці — три дні щоб знайти жінку, котра може стати тою, котра тебе втримає в здоровому глузді. Котра виявиться достатньо дорогою, що б вона не робила. Ось і кидаються ці нещасні шукати. І за три дні нечасто знаходять. А вгадати, що через місяць твої три дні настануть, неможливо. У всіх воно в різному віці.

— То й шукали б зарання, не вгадуючи, коли ті три дні прийдуть, — знизала плечима Оксана.

— А ось це найвеселіше. Багато хто з драконів шукає. Роками, століттями і не знаходить. Хоча жінок зустрічає силу силенну і встигає начіпляти на свого хвоста купу не теоретичних проклять.

— Дуже весело, — оцінила Оксана. — Виходить, якщо не знаходять, то все, перетворюються в нерозумних чудовиськ?

— Так. І в людей більше перетворитися не можуть. І родичів-драконів не розуміють. Таких тільки вбити.

— Ага, значить драконам потрібна обрана, одна-єдина.

— Обрана?

Оксана зітхнула і розказала про книжкових обраних для різних магічних рас. Маржа вислухала, посміхнулася і помотала головою:

— Ні, це точно дурня. Тоді б нещасні дракони давно вимерли. Насправді деяким з них щастить аж занадто. Один колись аж вісьмох дорогоцінних жінок зустрів. Про те як вони його ділили і з якою наснагою він ховався від них час від часу, досі різні смішні історії розповідають. Це, до речі, був єдиний в історії дракон, котрого змогли розорити. Ті самі жінки. А іще в нього було тридцять дві дитини. І двадцять чотири з них — хлопчики.

— Ем?

— Він був дурнем, навіть помер, як дурень, залетів в грозову хмару і зловив таку блискаву, що навіть крила обгоріли. Більшості вистачає того, що вони і з одною жінкою ради не можуть дати. Розумієш, дракони ті ще гімнюки. Вони завжди красені, завжди багатії, за ними завжди бігають дурепи, котрі чомусь думають, що якщо дракон придивиться, то обов’язково побачить в них щось йому потрібне. І в першу ж мить мало хто з них розуміє, що ось ця жінка якось занадто сподобалась. Так що вони встигають образити…

— Бо вони ті Ржевські з анекдота. Котрі пропонують при знайомстві переспати і байдуже, що дасть ляпаса, бо може й погодитись. Або інша погодиться.

— Буває й таке, — кивнула відьма. — Бувають не настільки нахабні. А бувають ідіоти, котрі язика втримати не можуть і впевнені, що недостатньо прекрасна жінка не може опинитись поряд. Дракони всі різні. Але й всі занадто балувані жінками.

— А Микаль?

— А Микалю чи то пощастило, чи не пощастило з мамою. Вона його батька не пробачила. Та ще й зачепила так, що в нього жодного шансу постаратися про неї забути і впізнати іще одну хм… обрану. І Михаль розуміє, що може вийти, якщо він утне якусь дурню. І тому він топчеться на місці.

— Чудово, — сказала Оксана, в котрої була підозра, що якраз в ній цей красень з болотяними квітами щось роздивився, але вірити в те чомусь не хотілося. Вперто не хотілося. Зате дуже хотілося лаятися і кидатися чимось достатньо важким.

— Хороший в тебе вираз обличчя, — посміхнулася Маржа. — Правильний.

— А наша кав’ярня? — спитала Оксана, з подивом відчуваючи, що голос вібрує і хоче зірватися на ричання.

— Хороша кав’ярня виходить. Кав’ярня виявилася чудовою ідеєю, — знову посміхнулася Маржа.

— Чудово, — повторилася Оксана. — Де цього хвостатого казкового дурня носить? Мені терміново потрібно з ним поговорити! Де він там плаває?!

— Мабуть в озері за містом.

— Де це кляте озеро?!

— Ти його тільки не втопи. А то всі гроші на наш заклад досі в нього.

— Пфи!