Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

Опинившись на вулиці, він відчув холод і певний спокій. А якщо в пеклі холодно? Він ніколи не запитував янголів про пекло і не міг запитати демонів, бо той бруд полився б навіть через вуха. Ненависть накрила його хвилею. Ледь вгамувавши почуття, він витяг листа з кишені і подивився навколо – нікого не було. Лист справді був з королівською печаткою, проте… Коли він зламав сургучну печатку, відчув подих тривоги і забутого дитинства. Як і завжди, брат не надав жодного пояснення. Ні слова. Просто лист, як німий крик. Кафце Фоне не розумів, для чого він там, що знадобилося брату цього разу, адже останній раз вони бачилися, коли у того народилася донька, а це було майже вісімнадцять років тому. Холодний вітер подув у лице, і Кафце немов прокинувся, тримаючи лист між зажатими пальцями, до хрусту в суглобах і легкого болю.

– Добре, брате. Я приїду, щоб подивитися тобі в очі і дізнатися, що ти скоїв, – він дуже добре знав свого брата: трапилося щось страшне.

Теплі слова Ясона і його чекання були панацеєю для серця, розрадою для душі.

Чи це був лише привид його кошмару та гріху, чи бурхлива уява, Кафце не мав часу визначати і не хотів. Небо над ним розкинулося рожевими хмарами, а позаду тягнулася важка армада темних туч, що несла сніг або дощ і обов'язково буревій. Повсюди розквітали перші вогнища, сирий ранок оживав під впливом часу та правилами життя. Кафце придбав у затишній пекарні хлібину і витратив ще кілька хвилин, щоб оглянути довгий віз. На ньому вже влаштувалося принаймні п’ятеро людей різного віку та розміру. Худий хлопчина-підліток постійно поправляв пасма волосся, що спадали на очі, і різко смикався в різні сторони, когось видивляючись. Біля нього сидів поважний чолов’яга, якого Кафце Фоне прекрасно знав: фермер завжди вів себе як заможний пан, хоча його родина та робітники часто залишалися голодними. Трохи далі сиділа пані Малвор з блискучими, мов дорогоцінні каміння, очима теплого сапфіра і яскравими червоними губами. Вона раз на тиждень їздила до столиці, щоб придбати нову модну тканину для суконь і платків, тому патер неодноразово спостерігав на службі різноманіття блискучої тканини, яка грала у золотавому світлі свічок. Кафце привітливо кивнув, коли його помітили, і відразу закинув мішок, який йому приготував Ясон, а хліб заховав в інший мішечок, розмістивши його біля серця. Їсти насправді не хотілося, кров холонула від внутрішнього болю, проте патер відкидав ці гидливі почуття – йому була потрібна святість, яку він кинув у демонічний вогонь, змусив демона забрати душу, дівчину, що могла жити. Ком у горлі заважав дихати. Кафце ще досі посміхався, привітно блимаючи очима усатому Тому, який точив свого ножа. Той часто їздив у столицю і слугував силою, яка могла захистити їх від грабіжників, і Кафце був особливо радий його присутності.

– Ви знову туди, Томе?

– Так, пробуду у столиці пару днів і назад. Не хочу залишати своїх надовго, – він насупив густі темні брови й дивився кудись у бік, за милі звідси. У тіні великих дерев знаходився його дім. Будинок, оточений високим парканом, у цвіті акації та пухнастих ялинок здавався чудовим, мальовничим місцем, якби за парканом не височіли дерев’яні хрести і смород сирості не охоплював двір. Дерево хрестів повільно згнивало, але акація інколи заповнювала ніч своїм неперевершеним запахом.

– Мертвим не потрібні живі, Томе, – вже звично промовив Кафце, торкаючи свої вуста. Якщо ж вони не демони. Та ще не було випадків, коли мертвяки вилазили з могил.

– Але живі дуже часто шукають у могилах те, що їм не належить, тому затримуватися не хочу. Краще бути вдома.

Кафце кивнув, погоджуючись з ним.

– А що вас веде у столицю? – запитала його пані Малвор, пересівши на іншу сторону воза. До її руки притиснулася дівчинка років п’яти. Її загіпнотизував чорний кінь, який крутив головою і інколи щось жував. Чорний красень був прикрасою міста. Пан Гінор любив своїх коней і нікому не дозволяв їх ображати.

Кафце на секунду призадумався, як краще відповісти.

– Шукаю спосіб змусити демонів триматися подалі від людей, коли люди самі не хочуть цього.

Пані ойкнула та закрила рот, притискаючи свою племінницю, кучеряву дівчинку, до себе, ніби намагаючись захистити.

– Демон забрав її, – вперше заговорив юнак. Кафце кинув на нього швидкий погляд. Очевидно, юнак був знайомий з Анною. Очі юнака здавалися дещо безумними, але на відміну від самого Кафце, підліток швидко опанував себе. – Я б хотів помститися.

– Демону? – пані Малвор витріщилася на нього і покачала головою. – Не переоцінюй свої сили, юначе… Як твоє ім’я, до речі? Мене кличуть Мальво, але для тебе я пані Мальвор.

– Річчі. – Його губи тремтіли, здавалось, підліток ось-ось розплачеться. – Ви ж будете просити допомоги у янголів? Так? Можна мені з вами?

Кафце стомлено покачав головою.

– Ні, я вже з ними мав розмову. Мені потрібно більше знань.

– Тобто, вони нам не допоможуть?

– Допоможуть, але не зараз. Не в свято Єлізіума та Гадеса. Коли двері відкриті, навіть янголи не можуть впоратися з демонами, хоча вони й були у нашому місті. Зупинили декількох демонів, але не встигли сюди. Не змогли вчасно спасти Анну. Якби ж вона була вдома, якби не танцювала з демонами. Скільки я благав вас, юначе, й ваших батьків, але все марно.

– Я більше не буду святкувати. Мої друзі теж.

– Та скільки ще душ буде гнити в пеклі, поки всі ми не відмовимося від справ з демонами?