Читати книгу - "Як я закохалася в єті, Олеся Глазунова"

Розділ 16. Робити добро

У родині Перлин було багато традицій. Соніни найулюбленіші припадали саме на зиму. Прикрашати ялинку, готувати дванадцять страв, а особливо дарувати людям добро. З самого малечку Соня брала участь у різдвяному дійстві. Щороку, напередодні новорічних свят Катерина Петрівна збирала усіх охочих і вони готували виставу для дітей із сиротинця. Вчили слова свого героя, віршики, співали пісні, створювали костюми та готували подарунки для дітей. Завжди знаходились охочі підтримати традицію Катерини Петрівни та приносили подарунки. Це були іграшки, ласощі, дитячий одяг, канцелярське приладдя. У дитячому будинку доречним було все. Катерина Петрівна добре знала директорку сиротинця. Нею була Наталя Анатоліївна – подруга Сергія Дмитровича, яка сама ж була вихованкою сиротинця «Перлинка». На жаль, чоловік не бажав відвідувати сиротинець особисто, але кошти та подарунки передавав постійно. Катерина Петрівна не наполягала і не допитувався причини. Прийде час – сам розповість.

І цей рік не став виключенням. Катерина Петрівна почала готуватися до зимового дійства. До квартири Перлин люди приносили пакунки з подарунками.

– Соню, а що це? – запитала Женя, увійшовши до квартири та побачивши коробки з подарунками і кіпу костюмів, які Катерина Петрівна дістала з шафи.

– Це одяг для вистави у сиротинці. Не бажаєш до нас долучитися цього року?

– Ти ж знаєш, я за будь-який кіпіш, крім похорону, хоча... Жартую, – мовила Женя, побачивши, як Соня насупила брови. Вона дізналася про «подарунок» для Квітки. Ой, що було. – Я б дуже хотіла. Сподіваюсь для мене також знайдеться роль. Думаю, що тато також долучився б до цієї справи. Але треба зробити усе правильно.

– Зателефонуй та запроси до нас на вечерю. Бабуся вже закінчує готувати, ми лишень швиденько накриємо на стіл, – мовила Соня.

– Привіт, тату! – вирішила одразу зателефонувати батькові Женя. – А тебе чекаємо на вечерю. Катерина Петрівна приготувала смачнющий фаршмак. Якщо ти не приїдеш, я усе з’їм сама, а тобі ні шматочка не привезу. Будеш за п’ятнадцять хвилин? Добре. Чекатимемо. – закінчила розмову з татом Женя. – Сподіваюсь, що все вийде, – звернулася вже до Софії.

Як і обіцяв, Марк Борисович приїхав через п’ятнадцять хвилин з гостинцями. Він побачив коробки, які були у квартирі, але змовчав. Усі сіли до столу, а коли наситившись смачними стравами, Женя пішла у наступ, сподіваючись, що тата було задобрено фаршмаком.

– Таточко, уявляєш, а Соня і Катерина Петрівна щороку організовують виставу у сиротинці, що знаходиться недалеко від нас, у «Перлинці». Це така гарна ідея, – зайшла з далеку Женя. – Ти ж бачив коробки у коридорі, то вже люди приносять подарунки, щоб передати дітям.

– Це добра справа. Я також хочу допомогти. Що потрібно придбати для вистави та дітлахів? – запитав Марк Борисович.

– Цей сиротинець при монастирі, тож матеріально забезпечений, відносно, добре. Дітям найбільше не вистачає тепла і турботи. Ми готуємо виставу, а потім просто спілкуємось з дітками. Даруємо крім матеріальних подарунків свою увагу та тепло, – відповіла Катерина Петрівна.

– Таточку, думаю, що ти міг би бути спонсором оплати прокату костюмів для вистави. У Катерини Петрівни їх багато, але можна додати ще кілька нових героїв у яскравому вбранні, – мовила Женя, заздалегідь знаючи, що почує позитивну відповідь.

– Не тільки стану спонсором, але й сам із задоволенням взяв би участь у цьому дійстві, – здивував Женю відповіддю. – Катерино Петрівно, чи знайдеться для мене якась роль?

– Звичайно, а ми з Сонечкою голову ламали, хто ж виконуватиме роль доброго чарівника, який принесе подарунки. Для кожного знайдеться роль, – відповіла Катерина Петрівна.

Усі старанно готувалися, вчили слова, створювали декорації. До гурту акторів крім Жені та Марка Борисовича долучився й Алекс. Женя запропонувала Давиду та Станіславу також долучитись до дійства, бо Соня так розійшлася, що намалювала купу декорацій, які хтось же ж мав змінювати. Староста Світлана також була задіяна. Їй дісталася роль сніговика, якій вона дуже раділа. Злата сама попросилася у гурт акторів-аматорів. Вона вже була добре навчена досвідом, що Соня і Женя завжди можуть замутити щось таке, що сподобається її фоловерам, вона матиме нагоду чудово прокачати свій канал.

До дня вистави назбиралося досить багато подарунків. Марк Борисович відповідально поставився до справи. Він за кілька днів з’їздив до сиротинця з Катериною Петрівною, щоб вона узгодила з директоркою деталі їх перфомансу, а сам запитав, чим він може бути корисним у фінансовому плані. Бізнесмен відмітив, що директорка, дійсно, толкова жінка. Діти жили у гарних умовах. Але все ж були деякі поточні питання, які оплатив Марк Борисович. Він придбав кілька нових бойлерів у душові та домовився, що зробить утеплення стін одного з корпусів сиротинця, де знаходились дитячі спальні.

Женя запропонувала татові залучити свого хрещеного, який з дружиною, на жаль, не могли мати власних дітей. Вони обоє проходили лікування і в Україні, і за кордоном, але усе марно. Євгенія сподівалась, що ця пара зможе побачити серед дітлахів сиротинця своє майбутнє дитя. Вона виступила парламентером та все ж вмовила не тільки підтримати їх ідею фінансово, але й долучитися до вистави особисто.

Вистава пройшла чудово. Марк Борисович був добрим чарівником, Женя – його феєю-помічницею. Софія – дівчинкою, яка загубилася у зимовому лісі. Світлана виступала у полі сніговика, Алекс був вовком-розбишакою, а Злата – лисичкою-хулігаркою. Давид і Станіслав були у ролі кущів, ялинок, сонечка, вітру та створювали усілякі спецкфекри та музичний супровід. Дружина хрещеного Жені була зайшичкою. Але вона дещо «запорола» сценарій, бо як побачила оченята малечі, почала ридати і акторам потрібно було змінювати хід вистави. Вийшло чудове щире дійство, усі актори увійшли в роль та ніхто не здогадався, що щось пішло не так. Після вистави діти отримали подарунки та багато теплих обіймів від гостей. Злата була в ударі. Вона ступала із увімкненим телефоном та стрімила. Підписники знову шаленіли. Дівчина розповіла про діток та показала, які вони чудові, що вміють за знають. Добре, що вона використала у той день водостійку туш, бо макіяж точно б потік, коли малюки наперебій просили у камеру: «Мамо, забери мене!».