Читати книгу - "Як я закохалася в єті, Олеся Глазунова"

Хрещений з дружиною не спускали з рук близнюків. Двох біленьких дівчаток з кумедними хвостиками та великими очима. Пара у короткий термін оформила документи та вдочерила цих двох принцес. Дівчата були схожі до нової мами, як дві краплі води. Хто не знав, то ніколи б не сказав, що то не її біологічні діти.

Стрім Злати також дав своє результати. Кілька пар приїхали до сиротинця та стали щасливими батьками. Злата постила фото і відео своїх фоловерів, які за допомогою її сртріму побачили свій маленький скрб та змогли стати татами й мамами.

– Сонечко, а як ви з бабусею будете зустрічати Новий рік? Може, до нас? У нас великий будинок. Покличемо ще Алекса, Злату та й усіх наших. Я ще з татом це не обговорювала, але думаю, що він погодиться, – мовила Женя напередодні свята.

– Ми завжди вдвох зустрічаємо. Але, думаю, що все ж спершу варто запитати Марка Борисовича, бо як завалилося усім табором до будинку, буде йому сюрприз.

Того ж вечора Євгенія завела розмову з батьком.

– Тату, ти бачив моїх одногрупників: Світлану, Злату, Давида й Станіслава. Вони гарні люди. Можеш також навести довідки та перевірити усіх на детекторі брехні, – жартівливо почала Женя. – Я знаю, що святкувати Новий рік десь поза межами нашого дому ти мені не дозволиш, то я хочу зробити справжнє свято у нас. Можна я запрошую Софію, Катерину Петрівну та моїх одногрупників, яких я назвала, до нас?

– Хм... Неочікувана пропозиція, – задумався чоловік. Він бачив усіх тих молодих людей особисто і вони йому сподобалися. – Добре, але в мене також є пропозиція. Давай додамо до списку запрошених ще Сергія Дмитровича, щоб розважав нас своїми музичними шедеврами та родину твого хрещеного.

– Увіііі! Тату, ти – найкращий. Побігла обдзвонювати усіх, – радісно вигукнула Женя та поцілувала тата у щоку.

– Зачекай, – зупинив її на хвилину тато. – Який подарунок ти хотіла б отримати на Новий рік?

– У мене вже є усе найдорожче та найцінніше. Але буду дуже вдячна, якщо допоможеш із подарунками для усіх присутніх. Давай поставимо у холі величезну ялинку до стелі та під неї покладемо подарунки для гостей?

– Добре, як скажеш, – відповів Марк Борисович, пишаючись донькою, яка зрозуміла, що є найціннішим у житті. І це точно не матеріал ні речі.

Чоловік запам’ятав на все життя, як після вистави у сиротинці, Євгенія підійшла до нього, обійняла та сказала:

– Таточку, дякую, що ти в мене є, що ти піклуєшся про мене і завжди допомагаєш, що твоя любов до мене безмежна. Я усе це бачу, відчуваю і ціную.

Женя одразу зателефонувала усім, чиї кандидатури погодив батько. Соня та Катерина Петрівна були поза чергою. Погодились прийти усі крім Світлани. У не була велика дружня родина і вона не уявляла Новий рік без свого сімейного кола.

Софія запропонувала започаткувати традицію «Таємний Санта». Кожен має зробити подарунок, кому забажає, але не потрібно писати від кого саме він є. Кожен спробує здогадатися сам.

Під ялинкою була купа подарунків у яскравому папері. І великих, і малих. На кожному з них був написаний адресат.

Свято пройшло феєрично, дружньо та затишно. Звучали веселі жарти та вишукана жива музика у виконанні Багета, який був не тільки чудовим музикантом, але й співрозмовником. Злата, як завжди вела стрім та приймала залицяння Станіслава. Давид спробував замутити з Євгенією, але після недвозначного погляду Алекса, зрозумів, що тут йому нічого й намагатись. Марк Борисович був щасливий, що у його домі зібралися такі щирі люди. Цей рік приніс багато нового, тож під бій годинника він задумав єдине бажання: щоб і наступний рік був щасливий у колі друзів.

Женя також загадала бажання: побільше свободи та окреме житло. Євгенія любила батька, але хотіла більше самостійності.

Коли Соня промовляла своє бажання та підняла келих ігристого, то Женя вловила слова:

– ... зустріти того єдиного і неповторного, – просила у всесвіту Соня.

– Угу.. єдиного в неповторного. Ще скажи: холодного, білого і пухнастого, – засміялася Женя.

– А що поганого у білому і пухнастому?

– Ти що, єті хочеш зустріти? Крихітко, у нас не той клімат. Ти трохи країною помилилася. Не думаю, що в наших Карпатах водяться такі великі, сильні, білі та волохаті чоловіки, – гуморила Женя.

– Як я так прорахувалися? – награно мовила Соня. – Але я впевнена, що мій єті знайде мене сам, – додала, показавши Євгенії язика.

Бажання Софії