Читати книгу - "Приречений кохати, або Надія короля Ерланда, Ольга Обська"

— А ти вмієш?

— Вмію. Я, звичайно, сама жодного разу на балах не танцювала, але ж я бачила, як панове це роблять.

— Але бал уже завтра.

— Ну і нічого. Ми можемо почати зараз. До змагання лучників ще дві години. Я встигну вам все показати.

Чому б і ні? Подивитися на Ютубі навчальний ролик у Наді не вийде, через відсутність Ютуба. А кого ще вона може попросити дати їй урок? Зв'язуватися з чоловіками категорично не хотілося, а з жінок Надія поки що встигла зійтись ближче за всіх саме з Лізі. Інші, як і раніше, поглядали з побоюванням і настороженістю.

Вони вибрали усамітнену галявину парку, закриту від сторонніх очей кущами, і Лізі розпочала урок.

— Так-то танці у нас прості. Кавалер бере даму за руку, другою рукою обіймає за талію, і вони ходять у такт музиці туди-сюди по залі. Найскладніше — це початок танцю. Кавалер підходить, схиляє голову, а жінці у відповідь треба зробити глибокий реверанс. Якось так.

Лізі почала проробляти неймовірні па. То перехрещувала ноги, то відводила одну вбік, балансуючи на іншій, при цьому нахилялася і випрямлялася, а які фінти вона виробляла руками. Загалом майже па-де-де вмираючого лебедя, а тоді лебедя, що воскрешається, з «Лебединого озера», нехай пробачать Надю поціновувачі балету.

— Запам'ятали?

— Не зовсім, — Надію мучили серйозні сумніви, що Лізі надто приблизно скопіювала реверанс. — А ти можеш повторити?

— Давайте я краще на вас покажу.

Вона підійшла, веліла підняти спідниці, зігнулася і почала переплітати ноги Наді. Добре, що Надя була у кросівках — на підборах вона б у такій позі не встояла.

— Коли ліва нога йде вбік, права має піднятися на носочок. І зараз треба нахилитися. А потім випростатися і різко відкинути руку назад.

Страшно й подумати, як ця картина виглядала зі сторони. Щастя, що ніхто цього не бачив. Лізі продовжувала спрямовувати ноги, а Надя продовжувала втрачати рівновагу, і різкий викид руки у неї вийшов навіть якось сам собою. Такий відчайдушний помах людини, яка не бажає клюнути носом землю.

Овва. Носом-то Надя не клюнула. Але вільному руху руки щось завадило. Рука на щось натрапила. А точніше, врізалася у щось. Причому у щось таке дивне, схоже на обличчя. Надя різко обернулася.

Ерланд стояв за її спиною, потираючи червоне від Надиного кулака чоло, і чортихався:

— Ви що тут робите?

Лізі, що поралася в Надиних ногах, від несподіванки плюхнулася на п'яту точку і голосом людини, що побачила привида, сказала:

— Т-танцюємо, Ваша Величносте…