Читати книгу - "Приречений кохати, або Надія короля Ерланда, Ольга Обська"

— За тою, до кого їздите щовечора. Адже через турнір ви не зможете побачити її кілька днів.

Наді здалося, що зараз Його Грізна Величність у тому настрої, що не уникатиме відповіді. І він не став:

— Сумую…

Але більше жодних подробиць не пролунало. Втім, Надія на них поки що і не розраховувала. Але ось чого вона зовсім не чекала, так це питання:

— А ви сумуєте? Адже ви теж розлучилися з близькими на цілий місяць.

Тепер була черга Наді сповільнити кроки. Король хоче відвертості за відвертість?

— Сумую за друзями та рідними.

 Надя здогадувалася, що Ерланд чекав не такої обтічної відповіді. Йому цікаво знати, чи є у Надії хтось близький, розставання з ким мучило б її душу. Колись була така людина. Але Надя перегорнула цю сторінку. Не хотіла згадувати і тим більше говорити про це з клієнтом.

Ерланд зрозумів, що марно уточнювати — відповіді він не отримає. Не став більше ставити запитань і гуляти передумав. Розвернувся і повів Надю до палацу.

Ранок почався звично — зі сніданку біля вікна в компанії Лізі. Але вони не встигли закінчити трапезу коли з'явився Базиль. Між іншим, не з порожніми руками — зі шкіряним мішечком, у якому дзвеніли монети.

— Це добові на відрядження, — пояснив він.

— Жартуєте? — про всяк випадок поцікавилася Надія.

— У жодному разі. Фінансові питання — це єдина тема, на яку я ніколи не жартую, — запевнив Базиль, скріпивши слова своєю незрівнянною усмішкою.

— Але навіщо мені добові, якщо мене забезпечили всім необхідним?

Годують, поять, одягають. Навіть засоби особистої гігієни надали. Звичайно, не зовсім звичні, але Надя вже встигла пристосуватися до зубного порошку з запахом моря і желеподібного мила кольору мокрого асфальту.

— Лорнет, – багатозначно пояснив Базиль.

— Що лорнет?

— Для того, щоб спостерігати за змаганням лучників, вам знадобиться лорнет. Лізі, супроводьте, будь ласка, Надію на ярмарок.

Базиль залишив кімнату, не даючи більше жодних подробиць, але за нього це із задоволенням зробила Лізі.

— У другий день лицарського турніру відбуваються змагання лучників. Усі жінки приходять на турнір з лорнетом. Це зараз писк моди. За допомогою лорнета можна легко побачити, чи влучив лицар, за якого ви вболіваєте, точно в яблучко… та й самого лицаря роздивитися краще, — хихикнула Лізі.

Ну тепер більш-менш зрозуміло. Лорнети виконують тут функцію земних театральних біноклів. Чи потрібен Наді цей оптичний прилад було, звичайно, великим питанням. Її не настільки хвилювало, який саме лицар виявиться найкращим, щоб витріщатися на мішені в лорнет, але прогулятися ярмарком здалося затією цікавою. Тому вона мужньо витримала тортури з одяганням у місцеву сукню для прогулянок, категорично відстояла кросівки і пішла за Лізі.

Далеко йти не довелося. Ярмарок був організований на одній із галявин палацового парку. Людей — ніде яблуку впасти. Якого тільки краму там не продавали. Хусточки, стрічки, панчохи, поясочки, біжутерію, флакончики з парфумами — загалом, роздолля для шопоголіка. Ну, Надя-то до них не належала. Подивилася, побродила між рядами, купила Лізі солом'яний капелюшок, на який та заглядалася так, що ледве шию не звернула, а потім цілеспрямовано покрокувала до прилавка з лорнетами. Лізі ледве встигала за нею.

Торговець з професійним обличчям пройдисвіта в жовтому оксамитовому береті і такого ж кольору каптані, помітивши потенційного покупця, пустив в хід все своє красномовство. Почав як міг розхвалювати свій товар і набивати ціну.

Ну, припустимо, один із лорнетів у золотистій металевій оправі з ручкою, прикрашеною маленькими фіолетовими камінцями, Наді сподобався. Але чи вистачить їй «добових», щоб придбати цей виріб місцевих оптико-ювелірів? Вочевидь, річ недешева. Вона розв'язала мішечок і зазирнула всередину: скільки там залишилося після купівлі капелюшка.

І раптом:

— Дозвольте зробити вам подарунок, найпрекрасніша з жінок.

Надія зиркнула у бік джерела звуку. Угу. Так і думала — Фелікс, молодший з братів-блондинів. Він зняв з пояса гаманець і недбало запитав у торговця:

— Скільки?

— Двадцять, — відповів той.

От шахрай! А Наді заламав двадцять п'ять.

Лицар почав відраховувати місцеві тугрики. А Надія міркувала, як би відмовитися від подарунка. Якщо тут за троянду танець має бути, то що за лорнет? Ще змусять заміж виходити, і тоді жарт Базиля виявиться пророчим.

— Мілорде, дякую, не треба, я заплачу сама, — Надя почала поспішно витрушувати зі свого мішечка монети.

— Ні, дозвольте це зробити мені, — а це вже другий братик-блондин хтозна звідки матеріалізувався.

Вільгельм та Фелікс глянули один на одного войовничо — аж іскри з очей посипалися. І ось поки між ними йшла ця битва поглядами, Надя швиденько розрахувалася з торговцем і, підхопивши під руку Лізі, яка спостерігала за всім очима, сповненими цікавості, змішалася з натовпом.

— А знаєте, які чутки про братів ходять? — вирішила посекретничати Лізі, коли вони вибралися з ярмаркової метушні на одну з безлюдних алей парку. — Подейкують, вчора вони сильно посварилися.

— Ну, воно й не дивно. Молодший вперше виграв у старшого...

— Справа не лише в цьому, — Лізі перейшла на шепіт. — Міллі, помічниця кухаря, розповіла, що її подружка Вілія, яка служить покоївкою на другому поверсі, чула, що вони лаялися через вас. Вільгельму не сподобалося, що Фелікс танцюватиме з вами. Ой, уявляю, що буде на балі... — Лізі зробила страшні очі.

— Та нічого не буде, — заспокоїла її Надя. — Я б на місці Вільгельма так сильно не переживала.

— Чому?

— Може, Вільгельм ще радітиме, що така партнерка дісталася не йому, а братику.

— Чому?

— А як я танцюватиму, якщо ваших танців не знаю? Це буде таке шоу — комедіанти відпочивають.

Лізі, добра душа, швидко знайшла вихід:

— А давайте я вас навчу.